Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: філософсько-релігієзнавчий аспект

Бібліотеки при церквах і соборах у ХІ-ХІІ ст. відкривалися у Чернігові, Полоцьку, Володимирі, Ростові. Тоді ж на території Русі-України з’являються перші монастирські бібліотеки. Найдавнішою й найвидатнішою серед них була бібліотека Києво-Печерського монастиря, яка мала багате зібрання давньоруських і перекладних творів. У домонгольський період бібліотека київського Печерського монастиря була однією з найбільших монастирських бібліотек у Європі. Часті спустошення, яким піддавалася Лавра під час татаро-монгольської навали, польсько-козацьких воєн, неодноразові пожежі знищували більшу кількість стародавніх документів, що зберігалися у Лаврі. Давня Печерська бібліотека майже повністю загинула під час пожежі, яка трапилась у 1718 р., але у 20-60-х рр. ХVIII ст. створюється нова бібліотека. Загальномонастирська бібліотека Києво-Печерського монастиря розміщувалася на хорах Успенського собору. Слід зазначити, що й інші київські храми, які багато разів перебудовувались внаслідок розорень і руйнувань, також зберігали бібліотеки на хорах. Михайлівський Золотоверхий монастир тримав бібліотеку на хорах церкви архістратига Михайла. Часто бібліотека й архів монастиря зберігалися разом. Так, архів Видубицького монастиря був одним із кращих за складом документів. Найдавніші з його документів, що збереглися, відносяться до кінця першої половини ХVІ ст. і складаються переважно з грамот, що були жалувані монастирю польськими королями, київськими митрополитами та іншими особами; судових майнових справ; листів, наказів видубицьких ігуменів; постанов духовного собору. У бібліотеці монастиря було багато рукописних і друкованих книг ХVІ-ХVІІІ ст., переважно богослужбового змісту.

На Волині у ХIII ст. був створений Загорівський Різдво-Богородицькій монастир, який також мав бібліотеку. У 1769 р. був складений каталог бібліотеки, який зберігається донині в архіві Почаївської лаври у вигляді рукописної книги. За каталогом у бібліотеці нараховувалося 325 книг, значну частину яких складали латинські й польські книги, слов’янських книг було лише 31 і це були богослужбові й богословські твори.

Безумовно, існувала бібліотека й у Почаївському монастирі (Почаївській Свято-Успенській Лаврі). У письмових джерелах Почаївський монастир уперше згадується у 1450 р., але відомо, що поселення київських ченців тут відбулося ще у 1240 р. Згідно з переказами, першими поселенцями Почаївського монастиря були учні святого Мефодія, які проповідували христову віру. Монастир відіграв визначну роль в історії української культури і, зокрема, писемної Він здійснював величезну діяльність у галузі переписування книг і книговидання, яка не могла здійснюватись без монастирської бібліотеки. Бібліотека в цей час уже існувала, оскільки переписування книг у ній було налагоджене, і відомо, що перший настоятель монастиря Іов Залізо, який перебував на цій посаді майже півстоліття, високо підніс моральний і релігійний авторитет монастиря, в тому числі в галузі писемної культури.

До 1497 р. відноситься заснування Дерманського монастиря (неподалік Острога). У 1575-1576 рр. управителем монастирськими маєтностями був першодрукар Іван Федоров. Ставши згодом самостійним, монастир переріс у великий осередок української культури на Волині. Тут був не лише осередок друкарства, але й бібліотека з рукописними й друкованими книгами, а також архів.

У першій половині ХVII ст. Городиський монастир мав найбільшу бібліотеку кириличних книг у Белзькому воєводстві. Під час релігійної боротьбі між прихильниками й супротивниками унії монастир був однією з найміцніших твердинь православ’я. В цей час із навколишніх церков і монастирів, які тимчасово закривалися або насильно переводились в унію, привозили книги до монастирської бібліотеки на зберігання.

В дисертації автор розглядає джерела надходження книг і тематичне наповнення фондів монастирських бібліотек. Так, одним із головних джерел надходження книг до монастирських бібліотек були вклади й пожертви. Накопиченню книг і утворенню перших бібліотек при церквах і монастирях сприяв звичай робити до них вклади книгами. Подібно до свічки перед іконою, пожертвувана книга була засобом спокути за гріхи, засобом прохання про здоров’я, вшанування пам’яті померлих. У багатьох стародавніх книгах і рукописах містяться покрайні й вкладні написи, в яких зазначено, де, ким і з якого приводу був зроблений внесок до того чи іншого монастиря чи церкви. Наприклад, у ХVII ст. фонди Печерської бібліотеки поповнюються завдяки численним пожертвам із боку видатних церковних діячів. Зокрема, митрополит Петро Могила подарував монастиреві цікаву добірку старовинних книг. Пізніше бібліотека поповнювалася особистими творами митрополитів, архімандритів, приватних осіб. При комплектуванні фондів монастирських бібліотек мав місце і книжковий обмін. У такому випадку підбиралися книги рівноцінні. Обмін міг проводитися між великими монастирськими бібліотеками і невеликими парафіяльними церквами.

Але все ж таки одним із головних засобів комплектування фонду монастирської бібліотеки було переписування (копіювання) і переклад книг. Оригінали творів для перекладу й переписування монастирі здобували шляхом обміну цих творів, копіюванням книг у константинопольських і афонських монастирях. У цих монастирях руські люди списували книги, робили переклади з грецької, порівнювали слов’янські тексти з авторитетними оригіналами, складали збірки. Зростанню фондів монастирських книгозбірень сприяло запровадження у православних монастирях постійного штату писців, звільнених від інших робіт, із протокаліграфом на чолі. Завдяки переписуванню книг середньовічні читачі мали можливість ознайомитися з творами грецької церковної класики, серед яких були і церковні піснеспіви – канони, стихирі, кондаки, ікоси Іоанна Дамаскіна, Григорія Низіанзіна, твори Афанасія Александрійського, Василя Великого, Іоанна Златоуста, Єфрема