Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: філософсько-релігієзнавчий аспект

За тематичним складом фонди монастирських бібліотек автор дисертації умовно поділяє на три частини. До першої відносяться богослужбові книги, які є неодмінною частиною богослужіння. У нових церквах і монастирях, а також у невеликих монастирях, це був відносно невеликий мінімум книг, необхідних для відправи релігійного культу. Саме піклування про поповнення цього мінімуму було одним із головних завдань церковної й монастирської влади.

У великих і давніх церквах, у монастирських храмах зустрічаються так звані “четьї” книги, тобто книги для читання як у церкві, так і для читання монастирської братії. Адже 19-е правило Шостого Вселенського собору, а також грецькі типікони вимагали, щоб у церквах читали повчальні твори Отців церкви. Студійський та Єрусалимський статути перераховували книги й статті, які підлягали богослужбовому прочитанню. Саме це й складало другу частину фонду монастирських бібліотек.

До третьої групи може бути віднесена так звана “келійна” література. Це література, що знаходилась не у загально монастирській бібліотеці, а у келіях ченців і складала їх власність. Це був прообраз особистих бібліотек. Склад їх залежав від уподобань власників. І саме у цій групі книг зустрічаються твори не лише релігійної, а й світської тематики. Богослужбова література і “четьї” книги старанно переписувались і тому зберігалися довше й у більшій кількості списків, на противагу пам’яткам світської літератури, які були розповсюджені у меншій кількості списків і часто застарівали з причин своєї форми чи у зв’язку із змінами художніх смаків власників.

Як видно з опису книг сорока руських монастирів ХVІІ ст., в якому перераховано більше 200 назв, переважну більшість складали книги Священного писання і богослужбова література. Житійна література широко представлена у мінеях, прологах, патериках, у збірках і окремих списках. В описах подані всі житія святих, що відомі були в Русі-Україні в перекладах ще з ХІ-ХІІ ст., а також оригінальна житійна література, починаючи з київського періоду і пізніших часів. Широко розповсюджені були й збірки повчального характеру з життя християнських подвижників, наприклад, патерик єгипетський. Книги монастирського читання знайомили з руською й всесвітньою історією, із творами античних філософів, які подавалися у переказах і середньовічних переробках.

Відомості щодо світоутворення, можна було знайти у творах Козьми Індікплова, Шестодневі, Тлумачній Палеї та інших творах. Перший рукописний переклад космографії був зроблений лише у ХVІІ ст. Єпифанієм Славенецьким. Уривки наукових відомостей щодо створення світу зустрічалися і в астрологічній літературі, яка поширювалась у ХV-ХVII ст., але читання якої не дуже заохочувалось православною церквою. Що ж до творів грецьких і римських письменників, то на Русі вони зустрічаються у монастирських бібліотеках, лише починаючи з другої половини ХУІІ ст., а до цього у монастирях були тільки короткі цитати з них, що вміщувалися у візантійських збірках, наприклад, таких як “Бджола”.

Щодо тематичного складу фонду монастирських і церковних бібліотек можна сказати, що у церквах і невеликих монастирях кількість книг була досить обмеженою і не виходила за межі необхідної кількості для відправи церковних служб. До більш крупних бібліотек монастирів входили: соборники, мінеї, прологи, златоусники, земні раї, п’ятидесятниці, учительні Євангелія, тлумачні Євангелія, патерики, тлумачні псалтирі тощо. Для келійного читання ченців додавалися книги повчального й довідкового змісту, такі як хронографи, палеї, літописи, смарагди та ін.

У бібліотечному досвіді монастирів також простежується тенденція збереження книги як від стихійних лих, так і від розкрадання сторонніх осіб. Переважну більшість рукописних книжкових багатств допомогли зберегти саме монастирі. Роль монастирів та їх розташування у феодальні часи визначали й їх архітектуру – монументальну, за типом фортець. Фундаментальність будівель, що передбачала надійний захист від ворогів, сприяла збереженню у монастирях книжкового фонду.

Зосередивши у своїх руках джерела освіченості, якими були книги й книгодрукування, монастирі природно зробилися регулюючими центрами у суспільному житті давньої Русі. В їх стінах зосереджувалася майже вся книжкова діяльність, і тому не дивно, що інтелектуальному життю суспільства був наданий монастирський колорит. Провідна роль монастирів у формуванні писемної культури ХІ-ХVII ст. була зумовлена тісним входженням монастирів, і церкви у цілому, у громадянське життя і мала істотні наслідки не лише для релігійного, але й для соціально-політичного, національного і культурного життя в Україні.

Автор констатує, що всі етапи історичного процесу позначилися на монастирських бібліотеках як джерелах духовної культури. Монастирські бібліотеки були історично збагаченим сховищем пам’яток мови й писемності. Зберігаючи ці пам’ятки, вони зберігали документальну базу, на якій закріплювався розвиток мови. Монастирські бібліотеки мали не лише культурне, і й економічне значення. Пов’язані безпосередньо з переписуванням книг, пізніше – із друкарством (справою прибутковою і “спасенною” одночасно), бібліотека у провідних монастирях об’єднувала іноді у собі освітній заклад та книжкову майстерню. Вона була при цьому основним сховищем національного літературного фонду.

Наявність бібліотеки, а головне – потреби у проповідницькій, учбовій, літературній, науковій діяльності стимулювали аналіз, синтез, узагальнення та систематизацію матеріалів різноманітного характеру освіченими ченцями. Саме зосередження у монастирях адекватних часові носіїв інформації (окрім книг – іконопис, архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво тощо) зумовило перетворення їх на центри літописання, а пізніше – книгодрукування та просвіти.

Дисертант відзначає внутрішню самобутність монастирських бібліотек, які пройшли довгий шлях культурного розвитку. Цей процес, природно, міцнів у єдиному процесі з