Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: філософсько-релігієзнавчий аспект

 становлення писемної культури Русі-України під впливом християнства йшло шляхом формування комплексу ідей, предметом яких виступає сакральне, втілене у релігійній духовності. Сакральне тут постає як субстанційне буття. У християнській писемній культурі уявлення про сакральне конкретизуються засобом священного слова, за допомогою якого створюються священні літературні образи. Саме намагання передати складну гаму почуттів від спілкування із сакральним призводило до ускладнення метафоричних форм викладу думок і почуттів у писемних творах, зрештою, це збагачувало мову й зміст писемної культури;

 здійснено реконструкцію писемної культури Русі-України як цілісної системи, стосовно характеру впливу на неї християнства не лише на рівні загальної її структури, але й на рівні її функціональних підсистем, якими виступають мова, писемність, рукописна й друкована книга, бібліотека, як упорядковані й ієрархізовані комплекси;

 становлення писемної культури Русі-України постало як циклічний розвиток, що виявився у здатності складної соціальної системи адаптуватися до змінюваних зовнішніх і внутрішніх умов свого існування. Детермінантом, модусом виразу необхідності адаптації писемної культури до цих змін виступило християнство.

Теоретичне й практичне значення дослідження. Теоретична значимість проведеного дослідження полягає у релігієзнавчо-філософському з’ясуванні впливу християнства на становлення писемної культури Русі-України з позицій системного розгляду етноконфесійних проявів її будови.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що основні її положення можуть бути використані у релігієзнавчих дослідженнях, а також у дослідженнях з історії філософії, культурології, історії культури, історії релігії, при читанні нормативного курсу “Релігієзнавство”, спецкурсів у вищих навчальних закладах. Практичну значущість свого дослідження автор підтвердив публікацією підручників, навчальних посібників та науково-методичних матеріалів з курсу “Релігієзнавство”.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема: на міжнародних наукових конференціях “Почаївський монастир в контексті історії та духовності українського народу” (Тернопіль, 1995 р.), “Християнство в контексті історії та культури України” (Київ, 1997) ; “Моральний зміст мистецтва і сучасний ідеологічний процес” (Київ, 1990), “Наукова бібліотека у сучасному соціокультурному контексті” (Київ 1993) ; на всеукраїнських наукових конференціях “Християнство й українська мова” (Київ, 2000), “Християнство в Україні на порозі третього тисячоліття” (Івано-Франківськ, 2001), “Роль бібліотек монастирів, соборів та інших установ у розвитку культури України” (Київ, 1993), “Києво-Печерська лавра в духовній традиції християнства” (Київ, 2001), “Християнство і мораль” (Тернопіль, 2001), Всеукраїнській міжнародній християнській асамблеї (Київ, 1998), Всеукраїнському християнському форумі “Плід правди сіється творцями миру” (Київ, 1998), колоквіумі “Етнос і релігія: теорія і контекст сьогодення” (Київ, 1998), філософських читаннях “Гуманізм. Людина. Пізнання” (Дрогобич, 2001), “Днях науки-97”, “Днях науки – 98”, “Днях науки – 2000”, “Днях науки – 2001” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Впровадження результатів дослідження здійснювалось у формі наукових публікацій автора. Матеріали дисертації були використані дисертантом при розробці й читанні авторського курсу “Історія писемності й священних книг”, спецкурсу “Релігія й культура” на філософському факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у Київському національному університеті культури і мистецтв, а також у дванадцяти підручниках, учбових посібниках та науково-методичних розробках з курсу “Релігієзнавство”.

Структура дисертації зумовлена логікою побудови дослідження, оскільки, проблема вивчення впливу християнства на становлення писемної культури Русі-України може розглядатися в кількох аспектах: по-перше – в аспекті аналізу мови та писемності як складових церковно-релігійного життя в цілому й християнства, зокрема; по-друге – в аспекті розгляду документальних пам’яток християнської писемної культури, якими виступають рукописні й друковані книги; по-третє – в аспекті аналізу способів і засобів збереження й використання пам’яток писемної культури, найважливішим серед яких є один з найдавніших соціальних інститутів – бібліотека загалом і монастирська, зокрема. Такий підхід і зумовив структурну будову дисертації. Вона складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку літератури (861 назва). Обсяг дисертації (без списку літератури) – 387 сторінок.

 

 

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, простежується її зв’язок із науковими програмами, планами та темами, визначається об’єкт і предмет дослідження, його мета й завдання, наукова новизна. З’ясовуються теоретико-методологічні засади дисертації, висвітлюються питання апробації, теоретичної й практичної значущості її результатів.

У першому розділі – “Проблема взаємозв’язку християнства і писемної культури в контексті її висвітлення у науковій літературі” – зазначається, що тема, обрана для дисертаційного дослідження, лежить у сфері глобального релігієзнавчо-філософського й культурологічного напряму “релігія й культура”. Саме багатогранність проблеми зумовила і багатоаспектність її аналізу з точки зору різних наук. Крім філософської та релігієзнавчої літератури, у дисертації автором були використані дані таких наук як культурологія, історія культури, мовознавство, бібліотекознавство, книгознавство, історія книги. Аналіз літератури з проблеми, що розглядається у дисертації, дав можливість виділити кілька основних концептуальних напрямів.

Перший з них – це співвідношення культури та релігії. Наукове розуміння суті культури, перш за все, виходить із того, що культура розглядається як діяльність людини, людини розумної,