Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: філософсько-релігієзнавчий аспект

Проблема впливу християнства на становлення культури Русі-України знайшла своє відображення у великому числі наукових праць, що вийшли друком, починаючи від кінця ХІХ і протягом ХХ ст. Це праці істориків України М. Грушевського, Д. Дорошенка, М. Возняка, І. Крип’якевича, О. Левицького, І. Огієнка, В. Перетца, Н. Полонської-Василенко, А. Савича. Основна увага в них приділялася історичному розгляду подій.

Слід назвати також наукові розробки О. Шахматова, Є. Голубінського, М. Приселкова, Д. Лихачова, в яких міститься аналіз великої кількості історичних джерел про хрещення Русі з метою відтворення історії культури Русі-України. Для наукових доробок 80-90-х рр. характерним є з’ясування наслідків запровадження християнства на Русі. Праці А. Бичко, В. Бичкова, В. Горського, Н. Козлова, В. Нічик та інших авторів є фундаментальними дослідженнями філософської думки і духовної спадщини означеного історичного періоду.

Плідний внесок у вивчення релігійно-філософської й літературної спадщини періоду Київської Русі внесли дослідження В. Бондаря, Є. Дулумана, А. Замалєєва, В. Зоца, Б. Лобовика, Т. Чайки. Ці автори аналізують твори мислителів Київської Русі з позицій виявлення тенденцій розвитку суспільної релігійно-філософської думки, проте вони не ставили собі за мету відтворити таке багатоманітне явище як писемна культура в цілому.

Окрему групу складають джерела з лінгвістичної філософії (О. Потебня, Н. Мечковська, Ю. Шрейдер), які були використані при аналізі мови та писемності як складових писемної культури. У вітчизняному релігієзнавстві останніх років активно досліджується проблема побутування церковнослов’янської мови на українському національному ґрунті. Це праці А. Колодного, І. Богачевської, в яких вони торкаються проблем сакральної мови українців, питань особливостей перекладу священних текстів українською мовою.

Другий блок літератури й джерел складають історичні, релігійно-історичні та релігієзнавчо-філософські праці вітчизняних і зарубіжних дослідників історії релігії Русі-Україні.

Розкриття важливих сторін загальноросійської церковної історії, до якої і включена церковна історія Русі-України, доктринальної специфіки всього східного православ’я міститься у працях М. Бердяєва, В. Ільїна, Г. Флоровського. Слід зазначити, що для радянської історичної, філософської, атеїстичної літератури, особливо 30-50-х рр., дослідження проблем впливу християнства на формування культури було в цілому небажаним. Хоча, починаючи з 60-х рр. з’являються окремі ґрунтовні праці з певних напрямів української філософської думки, культури, освіти. Це праці М. Брайчевського, Я. Ісаєвича, М. Кашуби, М. Котляра, І. Мицька, В. Нічик, В. Ульяновського, В. Рички, С. Плохія, З. Хижняк, П. Яременка.

Останнє десятиліття для вітчизняного релігієзнавства характерне успішною розробкою теоретичних проблем, істотним переосмисленням традиційних уявлень про суть релігії й церкви, їх роль в утвердженні української національної ідеї, у впливі релігії на духовно-культурний розвиток України. Нові підходи та академічний рівень дослідження релігійного феномена, історико-культурного значення релігії демонструють М. Бабій, Н. В. Бондаренко, А. Глушак, С. Головащенко, Є. Дулуман, В. Єленський, М. Закович, В. Зубар, М. Кашуба, А. Колодний, Л. Конотоп, О. Крижанівський, М. Кирюшко, П. Кралюк, Б. Лобовик, В. Лубський, В. Мельник, І. Мозговий, Н. Наумова, М. Новиченко, М. Рибачук, О. Саган, О. Сарапін, П. Саух, О. Уткін, Л. Филипович, П. Яроцький. В їх творчому доробку знайшли узагальнення методологічні та історіософські засади історії релігії в Україні, а також досліджуються окремі питання впливу релігії на духовну культуру українського етносу. Зазначені вище автори обстоюють світоглядний потенціал християнської релігії та проблеми релігійної свідомості, відстоюють нові підходи щодо оцінки релігії як невід’ємного елементу духовності.

Третій блок складають книгознавчі та бібліотекознавчі джерела, в яких зачіпаються питання складових елементів писемної культури, якими є книга (рукописна й друкована) й бібліотека як місце збереження книг як соціокультурної пам’яті. Серед цих джерел слід назвати праці литовського книгознавця Л. Владимирова, в яких докладно розглядається розвиток книгодрукування у Литві, Західній Білорусі та Україні, праці Є. Неміровського, Н. Кисельова та інших авторів, присвячені історії української книги. Особливе значення для нашого дослідження мала колективна монографія “Книга і друкарство на Україні” та праця І. Огієнка “Історія українського друкарства”, які є найбільш фундаментальними дослідженнями історії українського друку, хоча першій з означених робіт притаманна партійна заідеологізованість, що була характерною для наукових досліджень радянського періоду. Різноманітний матеріал з історії книги був використаний нами з наукових збірників Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського “Рукописна та книжкова спадщина України”. Давньоруська й українська рукописна книга розглянута у фундаментальних наукових розвідках Л. Дубровіної, Я. Запаска, Я. Ісаєвича, Н. Розова, Б. Сапунова, А. Свіріна.

Проведений нами аналіз літератури й джерел привів нас до розуміння того, що на сьогоднішній день не існує фундаментального наукового дослідження, яке було б спеціально призначене проблемі впливу християнства на становлення писемної культури Русі-України.

У другому розділі – “Мова та писемність як складові церковно-релігійного життя” – розглядається історико-релігійне значення мови, писемності, а також релігії, які є тими чинниками, що регулюють духовне життя окремої людини й суспільства в цілому.

Автор підкреслює, що церковно-релігійне життя будь-якої конфесії є складним і неоднозначним соціальним явищем. Важливу частину його становить проповідь Божого слова, яка базується на використанні мови та писемності. Якщо говорити про мову релігії у широкому розумінні слова, то це – всі мовні компоненти, що використовуються у релігійній ідеології, теорії й практиці. Майже всі релігійні конфесії розглядають мову як святість, оскільки Боже слово у храмі виступає як