Вступ до географії

Ідеалізація — це спосіб логічного моделю-вання, завдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти. Ідеалізація спрямована на процеси мислимої побудови можливих об'єктів. Прикладами ідеалізації є: загальна схема цирку-ляції атмосфери; схема розташування природ-них зон на «ідеальному» континенті тощо.

Моделювання — це вивчення об'єкта шляхом створення та дослідження його моделі, яка в спрощеному (узагальненому, редукованому) виглядові замінює об’єкт. Метод моделювання надзвичайно розширює можливості наукового пізнання, оскільки дає змогу наочніше уявляти досліджувані явища. Виділяють дві групи моделей: матеріальні та ідеальні. Приклади матеріальних моделей — глобус, карта, об’ємна модель вулкана тощо. До ідеальних моделей належать результати логіко-математичного та інформаційного моделювання, що здійснюється засобами математики, математичної логіки та кібернетики. В середині ХХ століття багато вчених-географів захопилися ідеєю математичного моделювання. Навіть виник термін «математична географія». Хоча математичні моделі детально пояснювали особливості окремих географічних процесів, але у зв’язку з тим, що географія вивчає дуже складні об’єкти, на які впливають безліч чинників, то математичні методи просто не в змозі їх охопити і вичерпно пояснити.

До моделювання належить і картографічний метод, який є чи не найважливішим у географії. Карта є головною моделлю географії. На картах  виявляються закономірності, які неможливо помітити при застосуванні інших методів дослідження. 

На сучасному етапі розвитку наукового пізнання особливо велика роль належить комп'ютерному моделюванню. Комп'ютер, який працює за спеціальною програмою, здатний моделювати найрізноманітніші реальні процеси: зростання народонаселення, кількісні параметри розвитку природи – наприклад, прогноз погоди.

Сучасне геоінформаційне моделювання (створення геоінформаційних систем – ГІС) базується на використанні передусім математико-картографічних методів дослід-ження та відповідних комп’ютерних програм (зокрема, ArcView, MapInfo, Surfer тощо). Основними різновидами геоінформаційних моделей є такі: картографічні моделі (передбачають побудову карт просторової організації різних видів людської діяльності у регіонах), моделі „статистичного рельєфу”, імітаційні моделі (наприклад, моделі просторової дифузії, еволюції транспортних мереж, моделі прийняття рішень щодо локалізації та переміщення у просторі тощо).

 

Одним із найважливіших завдань науки є систематизація знань. Наукова систематизація дозволяє прослідкувати у явищах що дослід-жуються певний порядок, підсумовувати знання про їх подібність і відмінність і разом з тим полегшувати процес вивчення складних систем, дає можливість швидше виявити їх законо-мірності. Видами систематизації є класифікація, типологія, групування, районування.

В географії систематизація знань про більш-менш значні за площею території здійснюється у вигляді географічного районування (фізико-географічного, якщо вивчаються природні об’єкти; економіко-географічного, якщо вивчаються територіальні аспекти господарської діяльності, спеціалізованого – якщо мова йде про вузьку галузь географії). Районування – це процес членування території на відносно цілісні частини. Наприклад, фізико-географічне районування – це виділення і описання великих територій, для яких характерна певна єдність і неповторність рис природи. 

Здійснимо короткий огляд інших методів обробки первинної географічної інформації.

Найдавнішим є метод географічного описання. Вже географи стародавнього світу вміли яскраво й образно описувати природу, населення і господарство відвіданих земель.

Порівняльний метод не зводиться до співставлення тих чи інших географічних об’єктів і явищ. Він покликаний виявити найбільш істотні риси е і відмінностей природи, господарського використання територій тощо. Метод географічного порівняння ви застосовуватимете, наприклад, для виявлення спільних і відмінних рис природних зон України, Кримських і Карпатських гір, та інших подібних об’єктів (країн, районів, міст, річок тощо). Порівняння відбувається за певним алгоритмом (у певній послідовності, за планом). 

Застосування історичного методу зумовлене тим, що природа і суспільство на одній і тій же території з часом змінюється. Ми вивчатимемо причини зміни рельєфу, рослинного покриву тощо. Щоб дізнатися про сучасний стан природи, населення чи господарства території, слід проаналізувати історію її розвитку. 

Різновидом історичного методу є діахронічний метод  –  вивчення етапів історії розвитку територій з моменту їхнього утворення і дотепер. Як правило, цей метод реалізується через створення серії карт, які відображають стан однієї й тієї ж території в різні історичні епохи. Отже, перше завдання діахронічного підходу – правильно визначити генезис досліджуваного об'єкта. Друге завдання полягає у вивченні стадій його розвитку (зміни). При цьому географа насамперед цікавлять загальні тенденції розвитку, що викликали зміну об’єкта. 

Метод наукового пояснення полягає в застосуванні фізичних, хімічних і біологічних методів для пояснення географічних явищ на основі знання законів природи (загальних - збереження, спрямованості процесів до рівноваги, періодичності їх протікання; конкретних - фізичних, хімічних і біологічних законів). Наприклад, загальний закон періодичності застосовується при поясненні закономірностей формування різних геологічних структур, рівнин і гір. Закони фізики ми будемо застосовувати при поясненні утворення невеликих форм рельєфу (зсувів, карстових порожнин, западин), циркуляції повітряних мас над територією України тощо.

Не досить часто, але застосовуються експериментальні методи наукового пояснення географічних явищ. Прикладом експериментів в географії є: вивчення на установках динаміки руслових процесів у річці; хвилювання у морі; зміни в навколишній території при будівництві дамби тощо. Для дослідження швидкості танення льодовика поверхня його посипається чорною речовиною — це теж експеримент. На полігонах вивчається ефективність меліорації за заданих умов: різній частоті дренажних каналів, неоднаковому використанні технічних пристроїв і матеріалів тощо.

Системний метод базується на розгляді будь-якого географічного об’єкту як складної динамічної системи. Згідно твердження засновника системного підходу австрійського вченого Л.Берталанфі, системою є комплекс елементів, що знаходяться у взаємодії. До основних властивостей системи відносяться цілісність, структурність, взаємозалежність системи