Вступ до географії

В регіональній географії історія суспільства розглядалась під визначальним впливом природних умов. У кінці ХІХ століття крайнім проявом цього напрямку став розвиток антропогеографії. Її фундатором став німецький професор географії Фрідріх Ратцель. Антропогеографія Ф. Ратцеля — це концепція застосування до дослідження розміщення населення і діяльності людей теоретичних положень дарвінізму (так званий соціал-дарвінізм). Розвиток суспільних явищ пояснювався ним як наслідок прямого впливу природних умов. У "Політичній географії" (1897) Ф. Ратцеля містяться витоки геополітичних ідей.

У ХІХ столітті на базі статистики поступово формувалася економічна географія. Її засновником є німецький дослідник Іоганн Генріх фон Тюнен (1783–1850), який запропонував метод математичного моделювання. Економічна географія, яка ще мало відособилася від статистики, швидко потрапляє під вплив політичної економії.

Таким чином, у другій половині ХІХ ст. географи розкололася у своїх поглядах на предмет вивчення науки: дуалісти визнавали як фізично-біологічний (природничий) так історично-антропологічний напрями географії, а унітарії (прихильники «єдиної географії») виключали з географії людину, вважаючи, що її діяльність є предметом вивчення країнознавства, історії, етнографії та статистики.

Ще з початку ХІХ століття почали створюватися громадські й державні товариства природодослідників і географів. Перше географічне товариство було засноване в Парижі у 1821 році. У подальшому географічні товариства були створені у 1828 році в Берліні (Німеччина), 1830 року в Лондоні (Королівське товариство Великої Британії), 1845 року в Санкт-Петербурзі (Росія), у 1852 році – в Нью-Йорку (з 1888 року – Національне географічне товариство США).

 

У ХІХ ст. в Російській імперії, до складу якої входила більша частина території сучасної України, склалися чотири наукові географічні школи, традиції яких певною мірою, зберігаються і донині. Розвиток географії в Росії був зумовлений як накопиченням великого фактичного матеріалу про природу різних регіонів імперії упродовж ХVІ – початку ХІХ ст., так і впливом європейської теоретичної думки (чимало географів були іноземцями за народженням – П.С.Паллас, І.А. Гюльденштадт, Карл Бер та інші). Ще з ХVІІІ століття активні географічні дослідження велися під егідою Російської Академії Наук (так звані «Академічні експедиції»).

Першою науковою географічною школою (з 1832 р.), слід вважати Військову Академію Генерального штабу, офіцери якої ґрунтовну освіту, в тому числі і географічну, збирали й обробляли обширну інформацію про природу, населення й господарство губерній та інших частин Імперії з метою забезпечення потреб армії та охорони її кордонів.

Другою за часом виникнення є наукова школа Російського Імператорського географічного товариства (з 1845 р.). У числі його засновників і найактивніших членів  – Ф.П.Літке, К.І.Арсеньєв, К.М.Бер, В.І.Даль, І.Ф.Крузенштерн, П.П.Семенов-Тань-Шанський, М.М.Пржевальський, М.М.Міклухо-Маклай, О.І.Воєйков, П.О.Кропоткін. Заслуга цієї школи – в накопиченні первинної географічної інформації, розвитку регіональної географії та широкій популяризації географічних знань. Впродовж 41 року Географічне товариство очолював П.П.Семенов-Тань-Шанський (1827-1914 рр.).  Він був організатором ряду блискучих за своїми наслідками експедицій. Зокрема своєї – в гори півдня Сибіру й Центральної Азії; М.М. Пржева́льського – на Далекий Схід, у гори й пустелі Монголії та Китаю; М.М. Міклухо-Маклая – у Нову Гвінею тощо. Керівники експедицій залишили цікаві описи своїх подорожей. 

У 1869-1870 роках під керівництвом Павла Платоновича Чубинського була організована експедиція товариства на Україну (для вивчення побуту й традицій населення). За ініціативою П.П.Чубинського в Києві був створений Південно-Західний відділ географічного товариства (невдовзі закритий царським урядом).

Дослідження окремих представників школи мали значний вплив і на розвиток теорії географії. Так, О.І.Воєйков є основоположником сучасної кліматології. Його праця „Клімати земної кулі, в особливості Росії” принесла йому світове визнання. П.А.Кропоткін поклав початок розробці теорії льодовикового періоду. 

К.І.Арсеньєв, П.П.Семенов, М.П.Огарьов та інші вчені заклали основи статистичної географії (попередниці соціально-економічної географії) в Росії. Вони застосовували метод районування.

Для довідки: Район — територіальна система, яка завжди є частиною найкрупніших територіальних підрозділів всієї земної поверхні — континентів, океанів, країн (держав), природних зон і так далі. Районування — процес виявлення і вивчення об'єктивно існуючої (в природі, розселенні, господарстві) територіальної структури, впорядкованості, організованості і ієрархічної підлеглості. Виділення районів — шлях до управління територіальною організацією сукупністю явищ в природі, розселенні людей, господарстві. 

Перший досвід економічного районування Росії був здійснений К.І. Арсеньєвим. 

П.П. Семенов Тянь-Шанський із 1863 по 1897 роки стояв на чолі служби державної статистики Росії. Під його редагуванням виданий «Географічно-статистичний словник Російської імперії» (у 5-ти томах, 1863-1885 роки), «Статистика поземельної власності і населених місць Європейської Росії» (8 випусків, 1880-1886 роки) і «Росія. Повний географічний опис нашої Вітчизни» (11 томів, 1899-1913 рр). У цей же період розвивається земська статистика.

Третьою є географічна школа Московського університету, фундатором якої є Д.М.Анучин (1843-1923). З 1884 року він очолював кафедру географії університету. У дусі того часу він вважав географію не єдиною наукою, а комплексом наук. Йому належить вузівські підручники „Курс землезнавства” та „Курс фізичної географії”. У