Вступ до географії

 

Таблиця 2

Приклади зв’язків  окремих  галузей  географії  з  іншими  науками

 

1. Міжнародна хартія географічної освіти // Географія та основи економіки в школі. – 2000. – № 2. – С. 3–12.
2. Державний стандарт спеціальності: “Педагогіка і методика середньої освіти. Географія”. 
3. Освітньо-кваліфікаційний рівень: 6.010100 Бакалавр. - К.: МОіН, 2002. – 846 с. 
4. Шищенко П. Г. Концепція стандарту вищої базової географічної освіти: Монографія /  П. Г. Шищенко, 
5. Я. Б. Олійник, О. Ю. Дмитрук. – Київ: Тандем, 2000. – 588 с.
6. Жекулин В.С. Введение в географию. – Л.: ЛГУ, 1989. – С. 8- 33.
7. Гришанков Г.Е. Введение в физическую географию. Предмет и метод. – К., 2001.  – С. 73-90.
8. Исаченко А.Г. Теория и методология географической науки. – М.: Academia, 2004. – С.19-24.
9. Максаковский В.П. Географическая культура. – М.: Владос, 1998. – С. 10-48. 
10. Поросёнков Ю.В., Поросёнкова Н.И. История и методология географии. – Воронеж, 1991. – С. 208-219.

 

Контрольні запитання: 1) Назвіть об’єкт і  предмет вивчення сучасної географії. 2) У чому полягає особливе місце географії в системі наук? 3)  Перелічіть основні блоки в системі географічних наук. 4) Назвіть наскрізні й допоміжні  географічної науки, поясніть, чому вони так названі? 5) Перелічіть компонентні фізико-географічні науки. З якими природничими науками вони тісно пов’язані? 6) Перелічіть комплексні географічні науки. На які групи їх поділяють за охопленням території? 7) Назвіть міжгалузеві науки (укажіть предмет їх вивчення).  8) Яка, з вашої точки зору, мета шкільної географічної освіти? 9) Які особисті якості повинен мати учитель географії?

 

 

Основний зміст: в основних рисах сформувати уявлення про еволюцію географічних уявлень і наукових географічних знань у контексті історії формування загальної картини світу  (етапи: космологічний або міфологічний, ранній натурфілософський, античний натурфілософський, середньовіччя, епохи Відродження, нового часу, новітнього часу й сучасності).

 

У первісних суспільствах накопичувалися практичні географічні знання, які були необ-хідні для різних видів господарської діяльності (наприклад знайдена на березі річки Росава поблизу села Межиріч на території Черкаської області „карта” видряпана 15-17 тис. років тому на кістці, могла слугувати мисливцям). Знання жерців і шаманів про рух небесних тіл допомагало у плануванні землеробської праці. 

Загострена спостережливість і хороше знання окремих фактів поєднувалося у людей стародавнього світу з нерозвиненістю мислення. Звідси невміння пояснювати багато природних процесів і явищ (посух, землетрусів, повеней тощо), що знайшло своє вираження в анімізмі (уявленні про духів і душу) і магії (чаклунстві). Уявлення первісної людини про походження речей було фантастичним і передавалося в усній формі з покоління в покоління – здебільшого у формі фольклорних творів – міфів, які передавалися із покоління у покоління.

Поступово формувалися уявлення про суть і будову Світу Серед міфів різних народів вирізняється група, що пояснює залежність природних явищ від космічних та надприродних сил. Ці міфи, й відповідно, уявлення про світ, називають космогонічними. У міфах Стародавньої Греції стверджується, що Світ рухається від Хаосу (безпорядку) – до Космосу (впорядкованого розвитку). Часто роль повелителів природних явищ відводилася богам (Еолові – богу вітру, Плутону – богу підземель-ля), або героям – Ахіллесові, Гераклу тощо.   

У світогляді давніх слов’ян теж існував свій пантеон богів, що „відповідали” за певні природні явища (Перун, Мокш, Даждьбог тощо). 

Варто відзначити, що люди первісних суспільств часто інтуїтивно глибоко проникали в суть і властивості природних тіл. Зокрема, деякі древні народи мали дивовижно точні уявлення про Космос і природні ритми.

 

У IV тисячолітті до н.е. в землеробських народів Малої Азії, Єгипту, Північної Індії і Китаю з'явилися перші рабовласницькі держави. Їх розвиткові сприяло положення уздовж широких заплав великих річок з родючими зрошуваними ґрунтами і природні рубежі - гори і пустелі. Саме в  цих державах, сформувалися ранні натурфілософські учення (здебільшого незалежно одне від одного). Натурфілософія – система поглядів на світ, що пояснює природу засобами споглядання й логічних суджень (а не за допомогою інструментальних досліджень, вимірювань і розрахунків). Натурфілософські вчення виникли у різних частинах планети (Древніх Індії, Китаї, Вавилоні, Єгипті та Греції), переважно незалежно одне від одного.

Уявлення про природу культурних стародавніх народів були дуже перемішані з міфологією. Ще в ІV-III тис. до н.е. шумери створили міфи про створення світу, потоп і рай. У Британському музеї є географічні карти на глиняних табличках, очевидно, виготовлені біля 6 тис. років тому! На одній з них зображена північна частина Межиріччя  (Євфрату і Тигру) та два гірські ланцюги.

Наступники шумерів – вавилоняни розвивали уявлення про походження світу („космогонію”), і його будову („космологію”). Тут, очевидно виникла писемність (клинопис) та календар. Світ вавилоняни уявляли куполоподібним, а небо – твердим „дахом”, поверх якого знаходяться дощові води. До „даху” прикріплені зірки, а під „дахом” рухаються Сонце і Місяць