В’ячеслав Чорновіл і Україна

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

justify;">Перебираючи в пам’яті тюремні роки, пригадую, як було важко у перші дні після першого арешту. Мене кинули в камеру смертників. Хотіли відразу зламати. Але мене не можна було зламати, адже я вже тоді написав свої книжки «Правосуддя чи рецидиви терору» і «Лихо з розуму» – про те, як дехто ламався, а дехто вистояв. Ці мої книжки сприймалися як своєрідна інструкція поводження на слідстві. Вже пізніше тюремщики не раз казали в’язням: «Що? Навчилися у Чорновола?» Це було журналістське дослідження на власному досвіді. Ні, зламатися я не міг. Повернувшись із ув’язнення 1985 року, працював у Львові кочегаром (роботи за фахом не давали). Почав шукати людей, близьких мені за поглядами. Людям не нав’язувався, відчуваючи, що вони можуть мати неприємності від спілкування зі мною. Під час моїх переслідувань багато людей від мене відійшло. Моя дружина Атена багато про це розповідала, як наші знайомі, побачивши її здалека, переходили на інший бік вулиці. Ті люди, які з нами приятелювали, під час моїх арештів робили вигляд, що нас не знають. Тому я не поновлював знайомства навіть мого першого львівського періоду. Через те й розчарувань було небагато. Я завжди з пересторогою дивлюся на людей, які прямо зраджували або працювали в певних органах. Я знаю їм ціну. 1987 року відновив випуск позацензурного журналу «Український вісник». Тоді, і взагалі – на волі, в мене склалися дружні стосунки з Михайлом Горинем. Якраз 1987 року він вийшов з ув’язнення, я сказав йому про свою затію відновити випуск «Українського вісника» і запросив до співпраці. Михайло, не замислюючись, хоч був виснажений і хворий після концтабору, відразу поринув у ту справу. 1988 року став ініціатором створення Української Гельсінської Спілки, що була прообразом першої політичної партії і багато зробила для остаточного переходу Народного Руху України на державницькі й антикомуністичні позиції. Учасник та організатор львівських мітингів, демонстрацій та інших акцій 1988-1990 років. Пригадую демонстрацію 17 вересня 1989 року у Львові, коли, мабуть, близько 200 тисяч людей ішло від Порохової вежі до собору св. Юра, не зламавши ні однієї билинки. Ми всі тоді були просякнуті єдиною ідеєю. Зараз ті крила опустилися. Лідерів заїдають амбіції. Чи немає амбіційних людей в Америці, Франції, Німеччині, Великій Британії? Але там є чітко вироблена політична структура: людина знаходить своє місце, знаючи, що не всі можутьбути першими. У нас по-іншому. Але вірю – це мине. Україна прийде до єдності національно-демократичних сил.

4 березня 1990 року обраний депутатом Верховної Ради України і Львівської обласної ради. Від квітня 1990 року до квітня 1992 року (до введення президентського представництва) – голова Львівської обласної ради і облвиконкому. Був одним з ініціаторів багатьох економічних і політичних перетворень у Галичині: розробка принципів аграрної реформи і перші кроки до її здійснення – наділення селян землею, розробка концепції приватизації житла, акціонування промислових підприємств і приватизація у сфері побутових послуг та дрібного виробництва, усунення компартії від влади, створення незалежної преси, введення національної символіки, створення Галицької асамблеї і проведення у березні 1991 року галицького референдуму про незалежність України. У Верховній Раді був одним з керівників Народної Ради, зокрема її радикальної частини. Після референдуму 1 грудня 1991 року виступав за розпуск Верховної Ради і її дострокові перевибори. Те, що ця моя ініціатива не була підтримана, обренулося сповзанням України в економічно-політичну безодню.

Член Великої Ради Руху від Установчого з’їзду Руху (вересень 1989). Був кандидатом у президенти України від Руху, здобув кожен четвертий голос в Україні, повністю перемігши в Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській областях та в багатьох районах, містах і селах решти областей України. Досі переконаний, що ми мали тоді реальні шанси на перемогу, якби були, кажучи словами Тараса Шевченка, «одностойне стали», якби вже тоді не проявилися розкольницькі тенденції декого з тодішніх лідерів Руху, які, всупереч волі майже майже всіх рядових рухівців, підтримали інших кандидатів.

На ІІІ Всеукраїнських Зборах Руху 29 лютого 1992 року обраний співголовою Народного Руху України, а від грудня 1992 року – головою НРУ. На цю посаду переобирався на всіх наступних з’їздах партії. Автор кількох книг публіцистики різними мовами, лауреат Державної премії України ім. Тараса Шевченка, член Міжнародної письменницької організації «Пен-Клуб», учасник багатьох міжнародних конференцій, конгресів, семінарів, член Української Всесвітньої Координаційної Ради, член парламентської Асамблеї Ради Європи. Засновник і шеф-редактор газети «Час/Time» і «Час».

Одружений. Дружина – Пашко Атена Василівна – поетеса, громадська діячка, голова Союзу українок в Україні. Маю право сказати, що чесно виконую оту свою студентську клятву служити Україні, дану під час випускного вечора 1960 року на Володимирській гірці в Києві. Може, це звучатиме банально, та все ж скажу: я хотів би ще раз прожити своє життя.

А ось так характеризує життя Чорновола його друг і соратник М. Косів.

Я знав Вячеслава Чорновола майже 40 років. Ми познайомилися у січні 1960 р., під час Різдвяних свят. Він тоді був студентом факультету журналістики Київського університету і працював над дипломною роботою про Бориса Грінченка, а я – випускником Львівського університету, і темою моєї дипломної роботи була творчість Івана Франка. Чорновіл приїхав працювати у львівських бібліотеках, і його поселили в