В’ячеслав Чорновіл і Україна

Смерть пана Вячеслава була національним горем. Що у офіційного Києва не озвалася в душі жалібна струна, що не був оголошений національний траур, свідчить тільки про те, що у нього душі немає. Не струни, а саме – душі. Підтвердженням цій думці слугує заява головного ментополіта. Юрій Кравченко безапеляційно заявив, що Чорновіл загинув у тривіальній ДТП. Мчало авто з перебільшенням швидкості, десь 120-150 кілометрів, а тут КАМАЗ. Чого гнали? Позаяк оцінка ситуації була дана ще ДО початку слідства, то хотів би я бачить в Україні міліціонера, який не погодиться з улюбленим міністром президента.

Про загадковість пересування колгоспного олександропільського КАМАЗу на Волинь за запчастинами, яких, як потім виявилося, там не знайти вдень із свічкою, в українській пресі написані детективи. Проте, десятки питань, які виникли у журналістів, твак само як і в рухівської комісії по розслідуванню причин та обставин гибелі Чорновола, лишилися без відповіді. Лишалася надія на біблейську істину, що немає нічого таємного, що б не стало явним. А вже стане відомою вся правда за нашого життя чи пізніш, то вже й не так важливо. Бо життя й смерть Вячеслава Чорновола винесені за часові межі, він в Україні й для України – назавжди. На вічність. Допоки й Україна. Й тепер вже не важить, чи будуть його іменем названі вулиці та площі в українських містах, як то просила громадськість на траурних зборах та мітингах по всій державі, чи буде на парламенті меморіальна дошка. Як цього не зробимо ми, це надолужать потомки, в українській історіїї це бувало не раз. Згадаймо хоч би Мазепу, Орлика, Грушевського, Бандеру.

Народний Рух, як головна справа Вячеслава Чорновола наприкінці його земного життя, міг би стати гідним памятником цьому великому країнцеві. Той Рух, якого тепер практично немає й який не відродиться у старому виді. Чи вистачить у керівництва Руху мужності це визнать? Чи знайдеться у керівного ядра партії, а у ньому немало гідних й відомих політиків, визнати перед своїми низовими організаціями й, зрештою, усією Україною організаційні, тактичні й стратегічні прорахунки, щоб утворити оновлену партію? Власне, навіть не оновлену, а нову – без обтяжливої, як кайдани, ваги імен та вчинків. Непропорційний поділ самої партії після розколу, коли в Русі Чорновола лишилося близько 80 відсотків членів НРУ, порівняно з чисельністю розкольницької фракції в парламенті вже вимагає прийняття радикального рішення. Й не помилявся Вячеслав максимович, говорЯчи, що розкольникам заважає не сам Чорновіл, а його монолітний Рух. Бо чому після смерті пана Вячеслава вони так й не повернулися на коло єдності?

Україна стільки разів у важкі для себе часи втрачала найвірніших й найпотрібніших синів, що смерть Вячеслава Чорновола не стала для неї фатальною втратою. Звикла…Україна вічна, й все, що має відбутися на її теренах – сповниться. Рано чи пізно. Століття в її клепсидрі мала краплина… 1999 рік в історичній памяті України лишиться не роком повторного обрання Кучми, бо хоч це й символ втрачених можливостей, та незначний. Цей рік, що в оберті має три шістки, число звіра, зостанеться роком трагічної смерти пророка Чорновола. Як лишився, наприклад, таким роком 1861-ий.

Один з наших академіків, що колись також кандидатував на президента й став відомим як націонал-патріот в оточенні пана В’ячеслава, немолодий вже чоловік, сказав, як мені здалося без особливого жалю й душевної муки, що смерть приходить до всіх, отож замість посипати голову попелом, будемо жить далі. Академік сей знається на точних науках і, як мені здається, підійшов до гибелі Чорновола з арифметичним правилом ділення. Як українське населення зменшилося на одну 52-мільйонну, то й національний дух змалів на таке ж число. Це не так. Зі смертю Чорновола змінюється політична карта України, змінююься моральні орієнтири й приорітети в політиці національної незалежності. “Вічний опозиціонер” В’ячеслав Чорновіл не слабував на скороминущу кон”юктуру, не грішив заради такої ж скороминущої слави, не ототожнював себе з усією Україною й, борони боже, ніколи не сказав “мій народ”. Він не переймався скороминущими втіхами, бо знав, що є одним “із тих, хто вибирає сіті, коли іде безсмертя косяком. ” Його опозиціонери й винахідливі критики міряли Вячеславову душу своїм аршином, бо й гадки не мали, що для безсмертного немає побутових мір. Ще більшою їх помилкою була думка, що ось вони випхають Чорновола, сядуть на його місце, увіпруться ліктями в стіл, й стануть такими ж значимими, як Чорновіл. Вони помилялися з уже названої причини, та я все ж повторюся – вони були ніким й тридцять, й двадцять, й десять років назад, й навіть учора. А він був – Чорноволом. Чорним волом, що у важкім ярмі, ламаючи ратиці, тягнув за плугом борозну через кам’янисту пустелю української свободи.

 

 

Протягом 60-90-х років Чорновіл реалізовував себе через функцію боротьби з політичним режимом. Ми настоюємо на думці, що