В’ячеслав Чорновіл і Україна

В найскладніші й відповідальніші періоди життя ми були разом. Разом видавали самвидавчі документи, насамперед – «Український вісник». І коли Вячеслава заарештували, разом з Атеною Пашко та Ярославом Кендзьором ми підготували 6-й випуск журналу – понад 600 сторінок. Ми його видали за попередньою домовленістю з Чорноволом – щоб заплутати слідство: адже підозрюваний редактор заарештований, а часопис далі виходить. Після однієї з передач Вячеслав зумів передати записку: « Атено, теплих шкарпеток більше не передавай, вистачить тих, що є. «Це був умовний сигнал, щоб більше не видавати «Вісника», бо це може закінчитися хвилею арештів.

Вячеслав завжди був натхненний особливою впевненістю, що Україна буде самостійною. Одного разу у Львові ми йшли вулицею Енгельса (нині Коновальця). Там – особняки, в яких жила компартійна, кагебістська верхівки, відставні генерали. Вячеслав сказав: «Знаєте, прийде час, і тут будуть жити українські патріоти»... Він був упевнений, що створення незалежної Української Держави – історична закономірність. Єдине, чого ми не передбачали – це те, що наслідками незалежності скористається не народ, не патріоти, а різна наволоч, що українські багатства опиняться в руках олігархічної системи, де править нажива. Не передбачали ми й того, що руйнівна бацила «прагматизму», наживи не обмине і Народний Рух України...

На щастя, характер національно-демократичної, структурованої та організованої партії, яку створив Вячеслав Чорновіл, зберігся за Народним Рухом. І він буде розвиватися. Рух вистояв у важких випробуваннях, проте й тепер він «комусь» муляє око, а тому робляться спроби, щоб його й далі розколювати. Бо є сили, котрі не хочуть, щоб Рух існував як помітна політична організація, якій народ висловлює довіру. Але ми стали мудрішими. Я абсолютно впевнений, що нікому не вдасться розвалити Народний Рух. Не виключено, що деякі люди або самі залишать партію, або доведеться їх із неї виключити. Тепер ми працюємо над новою редакцією партійної програми, оскільки наша держава перебуває на новому етапі розвитку. І коли б не наші внутрішні проблеми, програма б уже давно була готовою. Вкрай необхідно реалізувати задум Вячеслава Чорновола, програмні цілі, висунуті ще 1977 року. Це – програма чотирьох єдностей: єдиний блок-єдиний список-єдина парламентська фракція – а в майбутньому, не виключено, що й єдина партія. Скоріш за все, відбудуться вибори в тих округах, із яких депутати пішли працювати у виконавчі органи. Ми підтримуватимемо спільних кандидатів від блоку. Це буде відпрацюванням механізму для майбутніх парламентських виборів... Коли я думаю про Вячеслава, то постійно відчуваю його присутність. Важко собі уявити, що його справді немає між нами. Вячеслав не став постаттю потойбічного світу. Він залишився у наших щоденних реаліях, вріс у долю України, став уособленням Народного руху України, бо був центральною фігурою на політичному небосхилі українського державотворення. А тому все, що він зробив, залишається. Хоча залишаються і всі ті проблеми, з якими він і всі, хто був поруч з ним, зіткнулися. Вважаю, що проблема зради не стала менш болючою від того часу, як не стало між нами Вячеслава Чорновола, й ті, хто висловив йому недовіру, ніколи не матимуть спокою. В день його трагічної загибелі ми відкрили пам’ятну дошку на будинку, де жив Вячеслав. Повз дошку ходитимуть ті, хто оголосив Чорноволові анафему. Їм буде дуже незатишно…

Є характери, які неодмінно мають знати межу дозволеного. Такій людині мало, скажімо, зайти до тигра в клітку. Вона звірюку почеше за вухом, потім посмикає за хвоста, а як той стерпить, то ще й всуне голову в пащу. Бо інакше наче й в клітку було заходить не варто.

В’ячеслав Чорновіл був саме такою людиною.

Навряд чи він випробовував долю зумисне. Яка нормальна людина добровільно зголоситься на ті тернії, по яких босоніж повела його доля? Переслідування, обшуки, відлучення від професії, арешти, тюрми, заслання, табори – й усе це з доброї волі? Борони Боже! Просто у ньому нуртували одержимість й азарт – якості, притаманні особистостям непересічним, яким накреслено з’являтися в потрібний час у потрібнім місці, щоб звичний і усталений світопорядок міняв русло й напрям.

Тобто, як бачимо, В’ячеслав Максимович був людиною непересічною, справжньою особистістю, хто і що б про нього не говорив. Звернемося тепер до того страшного дня, коли загинув лідер великого руху народу нашого.

Смерть настигла В’ячеслава Максимовича на шостому кілометрі траси Золотоноша – Бориспіль вночі 26 березня. Тепер це місце позначене високою могилою, насипаною його побратимами, та козацьким хрестом. Пан В’ячеслав повертався з Кіровограда, де його відверто не любила влада й байдужо сприймало населення, оглухле до національної ідеї за радянське сімдесятиріччя й