Загальна теорія держави і права

Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов'язках із громадя-нами держави за деякими винятками, їм не надаються окремі права і на них не поклада-ються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддя-ми, перебувати на службі в збройних силах (див. ст. 24 Закону України від 1 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» та ін.).

3.  Виняткові – роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співро-бітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом -- дипломатичним, кон-сульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов 'язаних із їх службовою діяльністю.

Так, працівники дипломатичних представництв мають дипломатичні імунітети (виклю-чення із сфери дії юрисдикції краї- 

>>>334>>>

ни перебування; незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених націона-льним правом) і дипломатичні привілеї (особисті пільги, переваги). Дипломатичні агенти та їх житла є недоторканними. Вони звільняються від кримінальної, адміністративної, ци-вільної і будь-якої іншої відповідальності перед державними органами країни перебування щодо службової діяльності. Мають фіскальний (податковий) імунітет, а також право на безмитне провезення багажу і звільнення від його огляду та ін. Дипломатичних агентів можна об'явити персоною нон-гра-та, але до них не можуть бути застосовані заходи від-повідальності та інші заходи державного примусу.

Дещо меншим є обсяг консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються та-кож службовці міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або спеціа-льних угод.

§ 10. Поняття л/дзаконного нормативно-правового акта.

Підзаконний нормативний акт центральних органів

держави. Інститут контрасигнації

Підзаконний нормативно-правовий акт – акт, який видається відповідно до закону, на під-ставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встано-влення первинних норм.

Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шля-хом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підза-конних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інста-нції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерст-ва освіти повинні відповідати не лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів.

 

>>>335>>>

Залежно від характеру норм, що приймаються (первинних чи повторних), підзаконні нор-мативні акти центральних державних органів можна поділити на дві категорії (групи):

Такі, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правово-го регулювання

(можуть видаватися безпосередньо на ос-нові конституції, у цьому аспекті вони бли-зькі до законів) Такі, що містять вторинні (похі-дні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання (ві-домчі акти)  

Підзаконні нормативні акти, що містять первинні (вихідні) норми, які встанов-люють загальні основи правового регулювання: 

– укази і розпоря-дження Президента України,

видані в межах його компетенції і обов'яз-кові до виконання на території України (ст. 106 Конституції Укра-їни) – акти (постанови) Верховної Ради  України нормати-вного характеру. Як правило, це постанови про порядок  введення в дію того чи ін-шого закону – акти (постанови та розпорядження) Кабінету Міністрів України,

видані в межах його компетенції. Ці постанови є самостійними загальни-ми актами управління, поширюються на всю територію країни і, відповід-но до закону (за галузями, групами галузей тощо), можуть поширювати-ся на все населення (ст. 1 1 7 Консти-туції України) 

• набувають чинності через 10 днів після їх офіційного обнароду-вання, якщо інше не визначено самими указами і розпоря-дженнями, але не ра-ніше дня їх опубліку-вання в офіційному друкованому виданні • набувають чин-ності через 10 днів   після   їх офіційного обна-родування , якщо інше не визначено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному дру-кованому виданні 1) не визначають прав і обов'язків громадян • набувають чинності з мо-менту їх прийняття, якщо більш піз-ній строк набрання ними чинності не передбачений у самих актах; 2) ви-значають права і обов'язки громадян • набувають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друко-ваних виданнях 

  

 

>>>336>>>

Звернемо увагу на поняття інституту контрасигнації. Укази і розпорядження президента мають підзаконний характер і скріплюються, як правило, підписами прем'єр-міністра і мі-ністра, відповідального за акт і його виконання[9].

Скріплення підписом правового акта називається контрасигнацією (контрасигнатурою, контрасигнуванням) – від лат. contra– проти + siqnare– підписувати; йому відповідають: countersign (англ.), contresiqner (франц.). Контрасигнація – правовий інститут, сутність якого полягає в тому, що особа (прем'єр-міністр або міністр), яка скріпила своїм ім'ям акт глави держави, бере на себе політичну і юридичну відповідальність за цей акт, а глава держави персональної відповідальності не має. Наявність інституту контрасигнації свід-чить про