Загальна теорія держави і права

Часткова дієздатність: до 14 років (проектується в новому Цивільному кодексі України), до 15 років (за чинним законодавством).

Обмежена дієздатність виражається в такому:

•     обмеження прав і свобод людини і громадянина законом держави передбачено в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни;

•     обмеження прав і свобод людини і громадянина можливо за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.

Абсолютна недієздатність встановлена для осіб, визнаних недієздатними за рішенням су-ду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства.

Ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність у дітей і психічно хворих власної дієздатності заміняється дієздатніс-тю інших, спеціально визначених осіб – батьків, опікунів або піклувальників. Отже, пра-восуб'єктність -- категорія цільна, і в галузі цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут замість правоздатної, але недієздатної особи може ви-ступати її законний представник.

 

>>>358>>>

Деліктоздатність – це здатність нести відповідальність за вчинені правопорушення. У де-яких випадках Деліктоздатність передує настанню повної дієздатності. Наприклад, кримі-нальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за деякі види злочинів вона настає з 14 років (ст. 10 КК України). Варто уваги те, що, не досягши повної дієздатності, ці особи є деліктоздатними[2].,

Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність у момент вчинення суспільне небезпечного діяння усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Правосуб'єктність фізичних осіб може бути:

загальною спеціальною індивідуальною 

У конкретних правовідносинах суб'єкт може виступати як носій загальної, спеціальної та індивідуальної правосуб'єктності.

Правосуб'єктність -- юридична передумова для визнання особи носієм відповідного пра-вового статусу (див. § «Правовий статус особи»).

§ 7. Правосуб'єктність юридичних осіб

Правосуб'єктність юридичних осіб (колективних суб'єктів правовідносин) – це правоздат-ність і дієздатність державних і недержавних організацій: державних органів, державних підприємств і установ, громадських об'єднань, комерційних (господарських) корпорацій, релігійних організацій та ін.

Юридична особа – організація, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному або третейському суді[3]. Юридична особа – це не

 

>>>359>>>

будь-який колективний суб'єкт, а колективний суб'єкт у певній галузі діяльності – госпо-дарській, соціально-культурній, змістом якої є товарно-грошові відносини, участь у циві-льному (майновому) обороті. Статусом юридичної особи комерційні і неко-мерційні орга-нізації наділяються за законом. Ознаки юридичної особи.

1.  Організаційна єдність: має чітку внутрішню структуру, органи управління і відповідні підрозділи для виконання завдань і функцій, закріплених статутом. Має реквізити, затвер-джені при реєстрації в державних органах (статут, круглу печатку, штампи, назву та ін.) і органах державної статистики (присвоєння ідентифікаційного коду, який є єдиним для всього простору України і зберігається протягом усього періоду існування).

2.  Наявність майна, що знаходиться в її розпорядженні (у комерційної юридичної особи – в її власності), майнова відокремленість від майна її учасників і фундаторів (самостійний баланс

- кошторис витрат, статутний фонд і банківський рахунок).

3.  Цільове призначення – створюється для певних цілей і не може діяти з іншими цілями. Комерційна юридична особа створюється для підприємницької діяльності.

4.  Можливість виступати в цивільному обороті, набувати права і виконувати обов'язки від свого імені, тобто не зобов'язана звертатися за дозволом до вищої інстанції (наприклад, комерційна юридична особа може здійснювати операції, що не суперечать закону; ство-рювати юридичні особи; обирати місце розташування).

5. Можливість бути позивачем і відповідачем у суді – звертатися з позовом на громадян, інших осіб, відповідати за боргами у разі зустрічного позову.

6.  Обов'язок нести самостійну майнову відповідальність (якщо це майно закріплене за нею за правом власності).

За характером діяльності юридичні особи можуть бути:

•      некомерційні (публічні),

•      комерційні (приватні,).

судами. Це: можливість вибору судців (арбітрів); спрощена процедура вирішення спору, яка грунтується в цілому на розсуді сторін; конфіденційність розгляду; спеціалізація арбі-тражу. Саме тому даній формі захисту прав і врегулювання економічних спорів віддається перевага в багатьох економічно розвинутих країнах.

 

>>>360>>>

Некомерційні особи – державні організації і установи (парламент, уряд, суд, міліція, дер-жавні підприємства, органи місцевої влади та ін.) – спрямовують свою діяльність на задо-волення тих чи інших невиробничих потреб: організаційно-управлінських, соціально-культурних, соціально-побутових та ін. Вони мають публічні цілі і не переслідують мету одержання прибутку як статутного завдання. Зазвичай діяльність таких організацій фінан-сується за рахунок державного бюджету (державні установи), або бюджету громадських організацій, або за рахунок добровільних внесків і пожертвувань.

До некомерційних юридичних осіб належать споживчі кооперативи, громадські або релі-гійні організації, благодійні та інші фонди, а також інші об'єднання, передбачені законом (див. § «Правосуб'єктність громадських організацій»).

Некомерційні організації можуть займатися і підприємницькою діяльністю, але лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, заради яких вони створені і відповідають ним. Наприклад, вуз може приймати за плату на навчання студентів для того, щоб одер-жаний прибуток використовувати на підвищення якості освіти (придбання приладів,