Загальна теорія держави і права

Компетенція державного органу (уряду, міністерства, парламенту, органів суду, міліції, прокуратури та ін.) – це закріплена законом (або іншим нормативним актом) сукупність його владних повноважень (прав і обов'язків), юридичної відповідальності і предмета ві-дання[4].

Компетенцію державного органу можна зобразити за такою схемою:

Владні повноваження Предмет відання Юридична відповіда-льність 

а) юридичні права для здійс-нення державних функцій (щодо об'єктів управління); б) юридичні обов'язки, що на нього покладаються (перед державою); Тут права -- мож-ливості щодо виконання по-кладених функцій – збігаються з обов'язками – необхідністю (повинністю) стосовно держа-ви і зливаються в єдину право-ву категорію повноважень головний напря-мок діяльності , тобто основне функціональне призначення (на-приклад, у міліції – безліч прав і обов'язків, а предмет відання – охорона гро-мадського по-рядку) - настає за результа-тами роботи, за нена-лежне виконання пов-новажень або переви-щення їх обсягу;   ра-зом   з повноваження-ми юридична відпові-дальність є елементом спеціального правово-го статусу державного службовця, зокрема посадової особи 

 

>>>364>>>

Юридичні повноваження (правообов'язки) державного органу або його посадової особи – вид і захід владного впливу на учасника правових відносин з метою реалізації припису правової норми, досягнення певного соціально-корисного результату. Цей вплив спрямо-ваний на задоволення домагань уповноваженого суб'єкта або на винну особу.

Юридичні повноваження не можуть бути представлені як одне лише право або один лише обов'язок. З одного боку, при здійсненні повноважень державним органом і посадовими особами центр ваги у співвідношенні прав і обов'язків припадає на обов'язки, оскільки за їх невиконання настає притягнення до юридичної відповідальності. З іншого боку, держа-вний орган і посадові особи мають право вимагати відповідної поведінки від інших орга-нів і осіб, а також їх невтручання в сферу своєї компетенції, встановлену державою. Тому юридичні повноваження постають як певні правообов'язки (поєднання прав і обов'язків) – покладені обов'язки виконуються через користування наділеними правами. При форму-люванні повноважень законодавець в одних випадках може перенести центр ваги лише на права, в інших – лише на обов'язки.

Владні повноваження державного органу виражаються, наприклад, у праві видавати пра-вові акти – нормативні та індивідуальні, підписувати цивільно-правові договори, у мож-ливості забезпечувати виконання і додержання правових актів примусовими засобами (див. § «Державна служба...» глави «Механізм і апарат держави»).

У правовій державі кожний державний орган і його посадові особи мають компетенцію, яка визначається в нормативно-правових актах, і зобов'язані діяти в її межах. Так, компе-тенція глави держави, вищих органів влади і управління визначається конституцією, а ін-ших державних органів – законами і положеннями про ці органи.

Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок встановлення і обсяг компетенції залежать від того, до якої ланки дер-жавного апарату належить державний орган – законодавчої, виконавчої, судової влади або органів прокуратури та ін.

На відміну від індивідуальних суб'єктів правовий статус колективних суб'єктів – держав-них органів як суб'єктів правовідносин обмежується тими цілями і завданнями, заради яких вони створюються.

 

>>>365>>>

Специфіка виконання повноважень державними органами полягає в тому, що вони діють у підсистемі публічного права (конституційне, адміністративне право), для якого характе-рним є імперативний метод – юридичної субординації і підпорядкованості. З одного боку, це питання компетенції державних органів і посадових осіб, які мають правомочності на видання в одно-стороньому порядку індивідуального розпорядження з визначенням прав і обов'язків підпорядкованих і підзвітних осіб; а з іншого боку – питання пасивної правосу-б'єктності підпорядкованих і підзвітних осіб, їх обов'язків і відповідальності. Воля підлег-лих не є визначальною для індивідуального акта, що видається.

§ 9. Об'єкти правовідносин

Об'єкти правовідносин – це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки.

Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:

1)  предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо. Речі – предмети природи в їх природному стані, а також створені в процесі трудової діяльності. До них належать засоби виробництва, предмети споживання. Цінності – гроші, акції, векселі, облігації, цінні доку-менти (диплом, атестат). Купівля-продаж продуктів, промислових товарів, міна, даруван-ня, спадкування

- це лише деякі правовідносини, де об'єктом є предмети матеріального світу;

2)  послуги виробничого і невиробничого характеру – виконання роботи, обумовленої до-говором або контрактом, наприклад, договір перевезення, підряд на капітальне будівницт-во, виконання пісні на святковому концерті та ін.;

3)  продукти духовної та інтелектуальної творчості – твори мистецтва, літератури, живо-пису, кіно, інформація, комп'ютерні програми та інші результати інтелектуальної діяльно-сті, що захищаються законом (наприклад, Закон України «Про авторське право і суміжні права»). З їх приводу виникають правовідносини у суб'єктів права – громадян, які відві-дують музеї, виставки, бібліотеки, поетичні вечори, а також купують книги, комп'ютерні програми тощо. Тут у суб'єкта інтерес до об'єкта духовний, інтелектуальний;

 

>>>366>>>

4) особисті немайнові блага – життя, здоров'я, честь, гідність, право на освіту та інші пра-ва і свободи. Наприклад, між учнем і керівництвом школи виникають правовідносини, їх об'єктом є не атестат, а освіта. Між громадянином, що придбав путівку в санаторій, і ад-міністрацією санаторію виникають