Загальна теорія держави і права

Некомерційні організації мають більшу стабільність і більшу незалежність від тих індиві-дів, що входять до складу юридичної особи. Існування юридичної особи, яка має некоме-рційний (публічно-правовий) характер, не залежить від волі її членів – підпорядкованих і підзвітних осіб. Наприклад, уряд не може припинити своє існування як орган виконавчої влади, навіть якщо всі члени кабінету міністрів підуть у відставку. Замість кабінету мініс-трів, який пішов у відставку, буде сформований новий кабінет. Тобто Некомерційні, пуб-лічні організації продовжують функціонувати як юридичні особи і суб'єкти правовідно-син.

Комерційні особи – комерційний банк, приватна фірма, акціонерне товариство та ін. – спрямовують свою діяльність на одержання прибутку і фінансуються насамперед за свій рахунок. Вони переслідують приватні цілі та інтереси своїх членів: вкладників, пайовиків, акціонерів і можуть припинити своє існування з волі цих осіб (наприклад, оголосити себе банкрутом).

 

>>>361>>>

Члени комерційних (приватноправових) юридичних осіб є повними їх представниками, їх воля – воля юридичної особи. Юридичною особою може бути індивідуальний, а не тільки колективний, суб'єкт права.

Правосуб'єктність комерційних організацій та їх об'єднань (асоціацій, корпорацій, консо-рціумів, концернів та ін.) передбачена законодавством у вигляді організаційно-правових форм підприємницької діяльності і визначається статутними документами, зареєстрова-ними в установленому законом порядку. Наприклад, обсяг прав і обов'язків акціонерних товариств закритого і відкритого типу є різним: акції першого розповсюджуються шляхом відкритої передплати і купівлі-продажу на біржах; акції другого розподіляються між за-сновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купуватися і продаватися на біржах.

Спільним для правосуб'єктності комерційних організацій є те, що вона ґрунтується на за-садах приватного права – диспозитив-ності і рівності сторін у цивільно-правових відноси-нах. Тут Правосуб'єктність однієї сторони не обмежує правосуб'єктності іншої сторони. Договірні відносини виникають на основі рівності (автономії) сторін незалежно від їх ста-тусу. Це відносини між громадянами-власниками, орендарями, фермерами, громадянами і організаціями, організаціями між собою, в тому числі і державними, акціонерними, орен-дними підприємствами і корпораціями, наприклад, договір між органом внутрішніх справ і громадянином на охорону квартири. У цих відносинах державний орган виступає як юридична особа; засновує договірні відносини на принципі диспозитивності (а не імпера-тивності). У сфері підприємництва діє той же принцип, що й у сфері регулювання поведі-нки фізичних осіб і діяльності громадських об'єднань: «Дозволено все, крім прямо заборо-неного законом» (за-гальнодозвільний тип /режим/ правового регулювання).

Коли ж діяльність комерційної корпорації виходить за рамки товарного виробництва і обі-гу і потрапляє у сферу дії публічного права (державна реєстрація підприємств, стягнення податків та ін.), вступає в дію принцип «Дозволено лише те, що прямо передбачено зако-ном» (спеціально-дозвільний тип /режим/ правового регулювання). У сфері управління державною власністю відбувається поєднання імперативного і диспозитивного методів правового регулювання – виникають адміністративно-правові і цивільно-правові відноси-ни.

 

>>>362>>>

Яким є співвідношення правоздатності і дієздатності у юридичної особи?

В юридичній науці тривалий час панувала думка про те, що правосуб'єктність юридичної особи відрізняється від правосу-б'єктності фізичної особи. Вважалося, що у юридичної особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно і не можуть бути обмежені, тоді як у фізичної особи правоздатність і дієздатність виникають неодночасно і дієздатність обмежується.

Однак сформоване раніше уявлення про повний збіг правоздатності і дієздатності юриди-чної особи не виправдує себе в умовах трансформації суспільства до ринкових відносин. Виявилося, що юридична особа не завжди без будь-яких умов може використовувати ті права, які має. Дієздатність юридичної особи може змінюватися без зміни її правоздатнос-ті. Так, підприємст-во-боржник не має можливості реалізувати свої права на власний роз-суд. Його дієздатність обмежується. Цю обмежену дієздатність юридичної особи-боржника доповнює (наприклад, відповідно до законодавства Росії) арбітражний управ-ляючий, який має широкі повноваження щодо управління підприємством-борж-ником. Своїми діями він дає можливість підприємству-боржни-ку брати участь у цивільному обороті через здійснення всіх не заборонених законом операцій.

Отже, правоздатність і дієздатність юридичної особи як суб'єкта правовідносин (напри-клад, комерційної організації) не збігаються цілком, як не збігаються правоздатність і діє-здатність фізичної особи. Правда, у колективних суб'єктів правовідносин (юридичних осіб) така розбіжність правоздатності і дієздатності є винятковою.

§ 8. Компетенція державного органу як вираз його спеціальної правосуб'єк-тності

У кожної юридичної особи є два блоки компетенції.

Перший блок складає її правосуб'єктність як юридичної особи – некомерційної або комер-ційної (визначається в момент створення і реєстрації; у комерційної організації вона може бути змінена протягом діяльності: а) добровільно за її рішенням; б) примусово за рішен-ням уповноваженого державного органу).

Другий блок – спеціальна компетенція (лат. competentia -здатність, відання, належність за правом), яка полягає у праві .в певних межах провадити професійну діяльність.

 

>>>363>>>

Наприклад, обсяг спеціальної компетенції комерційного банку визначається у два спосо-би:

через перелічення в законі банківських операцій, які банки можуть здійснювати, і встано-влення заборон для діяльності банків;

через видання ліцензії на банківську діяльність конкретному банку.

Спеціальна компетенція комерційної організації виражається у праві провадити професій-ну підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку.

Інша справа – компетенція державного органу: в ній виявляється спеціальна правосуб'єкт-ність державного органу як