Загальна теорія держави і права

1)  необхідності зобов'язаного суб'єкта здійснювати певні дії (активні обов'язки) або утри-матися від них (пасивні обов'язки);

2)  необхідності зобов'язаного суб'єкта реагувати на законні вимоги правомочної сторони (наприклад, обов'язок виконувати умови договору);

3)  необхідності нести юридичну відповідальність (зазнавати позбавлення прав особисто-го, майнового чи організаційного характеру) у разі відмови від виконання юридичних обов'язків або несумлінного їх виконання, якщо суперечить вимогам правової норми (на-приклад, обов'язок боржника платити неустойку за невиконання умов договору).

/ суб'єктивне юридичне право, і суб'єктивний юридичний обов'язок об'єднує те, що вони:

-  випливають із юридичних норм; – забезпечуються державою;

-  не безмежні, а існують у певних суворих рамках – це завжди «міра» поведінки.

Суб'єктивні права і обов'язки перебувають у тісному взаємозв'язку, є взаємозалежними, обумовленими одні одними. Завдяки їм між їх носіями – суб'єктами виникає зв'язок, який називається правовідносинами.

Права і обов'язки державних органів та 'їх посадових осіб як носіїв спеціальної правосу-б'єктності виражаються через їх повноваження.

§ 5. Суб'єкти правовідносин

Суб'єкти правовідносин – це суб'єкти права, тобто особи, що мають правосуб'єктність. Вирази «суб'єкт права» і «особа, що має правосуб'єктність» збігаються. Правосуб'єктність – одна з обов'язкових передумов правовідносин.

 

>>>355>>>

Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні пройти два етапи наділення їх юридичними властивостями:

• набути властивостей суб'єктів права як потенційних суб'єктів (учасників) правовідносин – через відповідність певним правовим вимогам щодо правосуб'єктності;

•  набути додаткових властивостей юридичного характеру в конкретній юридичне значу-щій ситуації – суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що надаються їм правовими но-рмами. Саме вони визначають власне правові зв'язки, відносини між суб'єктами.

Суб'єкти правовідносин – це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, які використо-вують свою правосуб'єктність у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності.

Види суб'єктів правовідносин:

1)  індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):

- громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни;

-  іноземні громадяни;

- особи без громадянства (апатриди);

– особи з подвійним громадянством (біпатриди);

2) колективні суб'єкти (юридичні особи):

– державні органи, організації, установи, підприємства;

- органи місцевого самоврядування;

– комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо – вітчизняні, інозе-мні, міжнародні);

-  громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо);

- релігійні організації;

3)  держава та її структурні одиниці:

- держава;

- державні утворення (суб'єкти федерації – штати, землі, автономії; в Україні – Автономна Республіка Крим);

–  адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище та ін.);

4)  соціальні спільноти – народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу тощо.

 

>>>356>>>

§ б. Правосуб'єктність фізичних осіб

Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) – це передба-чена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин.

У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декларації прав людини, ст.16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) записано, що кожна люди-на, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб'єктності.

В основі визначення природи правосуб'єктності (праводієздат-ності) фізичної особи ле-жать два критерії:

-  вікова характеристика (певний вік);

- зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів. Склад правосуб'єктності фізичної особи:

•      правоздатність;

•      дієздатність;

•     деліктоздатність.

Правоздатність – це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати су-б'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Правоздатність – не кількісне вираження прав суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами, а здатність мати права, набувати суб'єктивних прав.

Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Право-здатність є рівною для всіх громадян незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, місця проживання, причетності до релігії, належності до громадських організацій та ін.

Дієздатність – це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усві-домленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні пра-ва, обов'язки і нести відповідальність.

Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей людини, що з'являються у неї в міру розумового, фізично-го, соціального розвитку.

Повна дієздатність настає з моменту громадянського повноліття,            і

 

>>>357>>>

Як правило, у більшості галузей права дієздатність і правоздатність збігаються в одній особі, вони нероздільні, крім цивільного (і частково сімейного) права, де недієздатна лю-дина може бути суб'єктом конкретних правовідносин.

У цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності.

Повна дієздатність настає з 18 років.

Неповна (відносна) дієздатність: 14 – 18 років (проектується в новому Цивільному кодексі України), 15–18 (за чинним законодавством).

Законодавством передбачена можливість оголосити неповнолітнього, який досяг 16 років, повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрак-том, чи займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (акт емансипації) провадиться за рішенням органу опіки і піклування – за зго-дою батьків, усиновителів або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди –