Загальна теорія держави і права

а) адміністративно-правових відносин – поведінка громадянина і конкретного співробіт-ника міліції;

б)  кримінально-процесуальних відносин – поведінка учасників кримінального судочинст-ва;

в)  цивільно-правових відносин, низки адміністративно-правових відносин (організаційно-майнових) – поведінка учасників цих відносин і майно.

Юридичні факти можуть бути класифіковані залежно від правовідносин, в які вступає співробітник органів внутрішніх справ.

Загальні правовідносини органів внутрішніх справ та їх співробітників виникають, змі-нюються і припиняються на підставі їх компетенції, визначеної нормативно-правовими актами (організація охорони громадського порядку, охорона безпеки, боротьба зі злочин-ністю, організація роботи особового складу та ін.).

Юридичними фактами в процесі загальних відносин є:

1) заяви, повідомлення, скарги громадян, організацій у зв'язку з правопорушеннями, що готуються або вже вчинені, які

 

>>>377>>>

органи внутрішніх справ та їх співробітники зобов'язані вирішити і за наявності законних підстав задовольнити інтереси заявників;

2) звернення громадян до співробітників органів внутрішніх справ при реалізації ними своїх прав або виконанні обов'язків, наприклад, при одержанні паспорта, дозволу на про-писку, на виїзд у прикордонну зону, на придбання зброї;

3)  виявлення або встановлення фактів правопорушень (злочинів, проступків) і осіб, що їх вчинили;

4) договори, які укладають органи внутрішніх справ.

 

  

________________________________________

[1] Про правомочність див. § «Компетенція державних органів», про юридичну відповідальність – главу «Юридична відповідальність».

[2] В ряді країн нижня границя кримінальної дієздатності є високою (16–17 років), в інших – низькою (8-9 років).

[3] Третейський суд – одна з форм судового захисту прав громадян і організацій, альтерна-тивний засіб вирішення спорів. Відповідно до ст. 12 Арбітражного процесуального кодек-су України третейські суди, поряд з арбітражним судом, правомочні розглядати будь-які економічні спори, підвідомчі арбітражному суду, за винятком спорів про визнання не-дійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні і виконанні госпо-дарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб. Крім того, третейсько-му суду також не підвідомчі справи про банкрутство. Як процесуальна форма, третейсь-кий суд має цілу низку переваг у порівнянні з державними

[4] Інакше: предмет діяльності, функціональне призначення.

19 ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ, НАРОДУ, ДЕРЖАВИ

§ 1. Правовий статус особи

Правовий статус особи – це система закріплених у нормативно-правових актах і гаранто-ваних державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто як такий, що має правосуб'єктність) координує своє поведінку в сус-пільстві.

Терміни «особа», «людина», «громадянин» вживаються конституцією і законодавством. У соціальному плані вони означають членів суспільства. У політичному плані відповідно до конституції особа виступає як громадянин, особа без громадянства, іноземний громадя-нин, біженець або змушений переселенець. Під правовим становищем особи розуміється юридичний статус громадянина. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина – самостійні категорії, однак, зважаючи на те що вони формуються на основі правового становища громадянина певної держави, доцільно говорити про правове стано-вище особи в цілому. Поняття «правовий статус особи» і «правове становище особи» є рівнозначними'.

' Є, однак, точка зору білоруських учених про розрізнення понять правового статусу та правового становища особи. У поняття правовий статус вони включають статутні права і обов'язки, тобто такі, що формуються у вигляді

 

>>>378>>>

Правове становище людини і громадянина, як у цілому, так і окремо, обумовлюється осо-бливостями соціального статусу, що існує в даний період розвитку суспільства і держави. Соціальний статус особи залежить від сутності соціального укладу, в умовах якого він складається і функціонує. На нього впливає безліч факторів. Основними з них є праця і власність як основа формування громадянського суспільства. У перспективі праця (що створює для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя) і власність (що розви-вається і примножується в різноманітних формах і видах) визначатимуть місце і роль лю-дини в суспільстві, її соціальний і юридичний статус.

Правовий статус особи відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обся-гу свободи особи. Він ґрунтується на сучасному вченні про свободу, в підвалинах якого лежать такі ідеї.

1. Усі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчужувати їх природні права. За-безпечення і охорона цих прав є головним обов'язком держави.

2.  Свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі.

3.  Межі свободи можуть визначатися законом, який відповідає праву, а право є мірою свободи.

4.  Обмеження прав є можливим виключно з метою сприяння досягненню загального доб-робуту в демократичному суспільстві.

Особа перетворюється на суб'єкта права не автоматично. Вона визнається такою законами держави і насамперед її конституцією. Для успішного реформування суспільства і держа-ви в демократичному напрямку необхідно, щоб правовий статус особи був юридичне чіт-ким, вбирав у себе загальнолюдські досягнення в галузі прав людини.

У трактуванні правового статусу особи серед вчених немає єдності. Нерідко до його стру-ктури вводяться, крім прав, сво-

правових розпоряджень і стосуються об'єктивного (позитивного) права. Поняття «правове становище особи» вважається ними ширшим. Крім прав і обов'язків, у нього вводяться су-б'єктивні правові елементи – громадянство, правосуб'єктність, суб'єктивні права, обов'яз-ки, відповідальність за можливо вчинене правопорушення (див.: Вишневский А.Ф., Гор-баток Н.А., Кучинский В.А. Общая теория государства и права. – Минск, 1998. –