Загальна теорія держави і права

>>>385>>>

За межами і усередині країни держава є найважливішим учасником приватноправових відносин:

• міжнародних (укладає договори на основі норм приватного міжнародного права);

•  внутрішніх цивільно-правових (випускає державна позику; приймає передачу спадщини на користь держави; держава Україна, наприклад, вступає у відносини з Автономною Рес-публікою Крим з приводу загальнодержавної власності).

І в сфері приватноправових відносин держава є рівноправним учасником, який не має ні-яких пільг і переваг.

Держава як суб'єкт відносин у галузі приватного права і як суб'єкт власності може висту-пати в двох організаційно-право-вих формах:

– у формі загальнодержавної скарбниці;

–  у формі створюваних нею юридичних осіб.

Слід звернути увагу на те, шо держава управляє певною частиною власності, яка не закрі-плена за окремими державними організаціями і установами, а належить суспільству в ці-лому. Кошти державного бюджету та інше державне майно, не закріплене за державними підприємствами і установами, складають державну скарбницю країни.

Тому в приватноправових відносинах виступає не держава в цілому в єдності своїх функ-цій і органів, а держава як загальнодержавна скарбниця в особі своїх фінансових органів, які діють на певній ділянці комерційної, господарської діяльності. Держава, яка розумі-ється в цьому сенсі як суб'єкт власності, договорів, є звичайним суб'єктом права власності (володіє, користується і розпоряджається нею відповідно до правил цивільного обороту), таким, що торгує і функціонує, суб'єктом приватноправових відносин, створює юридичні особи. Тому в цій сфері конкретної діяльності вона може бути прирівняна до юридичної особи особливого роду.

Наприклад, держава вступає в майнові правовідносини з різними комерційними корпора-ціями і, зокрема, бере участь у створенні акціонерних товариств на базі державної і прива-тної власності одночасно. Тут обсяг прав і обов'язків, якими володіє держава, не є постій-ним. Він змінюється залежно від того, в які конкретні майнові відносини вона вступає.

Конкретні правовідносини, в які вступає держава як усередині країни, так і на міжнарод-ній арені, виникають, змінюються

 

>>>386>>>

та припиняються, що спричиняє виникнення, зміну та припинення конкретного правового статусу держави.

Правове становище держави можна змалювати як суму її загального (внутрішньодержав-ного і міжнародного) і конкретних правових статусів, що виникають у неї як у суб'єкта правовідносин.

Визначеність і стабільність правового статусу держави, врегульованого нормами внутрі-шньодержавного права, позитивно впливає на її міжнародно-правовий статус, створює ав-торитет, відкриває широкі можливості для співробітництва з іншими державами.

 

  

________________________________________

[1] Див. про це в кн.: Общая теория прав человека / Под ред. Е.А.Лукашевой. – М., 1996. - С.29-30.

[2] Інтерес – потреба особи, яка виражається в діяльності з усвідомлення та реалізації цілей у суспільних відносинах.

[3] До відома читача: до 60-х років XX ст. у вітчизняній юридичній науці правовий статус ототожнювався з правоздатністю. Мотивувалося це тим, що правовий статус і право-здатність виникають і припиняються у суб'єкта одночасно, що вони є в однаковій мірі не-відчужуваними.

Глава 20 РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ ПРАВА. ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

§ 1. Поняття і основні форми реалізації норм права

Реалізація норм права – це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в іх практичній діяльності, її можна розглядати як процес і як кінцевий результат.

Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя – у суспільні відносини, поведінку громадян – волю законодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на встановлення право-порядку. Без такої реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення.

Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права.

За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можли-ві:

Реалізація загальних становлень Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами: активна, пасивна Реалізація правових норм у конкретних правовідносинах 

 

 

>>>387>>>

Реалізація загальних установлень

– це втілення в життя загальних установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права та правової діяльності. Вплив права на суспільні відносини в результаті реалізації його загальних установлень, завдань і принци-пів може бути чималим, але вона позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний характер, виражає «дух» права, а не його «літеру».

Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами

– це втілення в життя загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб'єктів права, тобто безперешкодне використання суб'єктивних юридичних прав і свідо-ме виконання суб'єктивних юридичних обов'язків – без конкретних зв 'язків або відносин між суб 'єктами права.

Є дві форми такої реалізації:

• активна – припускає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не робити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню;

•  пасивна – припускає реалізацію норм, що містять заборони, через утримання суб'єкта від дій, за які встановлюється юридична відповідальність. Вона полягає в додержанні обо-в'язків, непорушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідальність.

Реалізація конкретних правових норм у конкретних правовідносинах

–  це втілення в реальні відносини конкретних норм права (див. главу «Правовідносини. Юридичні факти»).