Загальна теорія держави і права

Правове становище конкретної фізичної особи може розглядатися як сума загального, спеціального та індивідуального статусів, співвідношення яких варіюється залежно від конкретних ситуацій.

Слід зазначити, що спеціальні статуси, які конкретизують загальний правовий статус на рівні окремих соціальних груп, відрізняються різноманітнішою галузевою гамою, ніж за-гальний статус, який визначається конституцією.

Спеціальні статуси можуть міститися в рамках однієї галузі права (наприклад, державно-правовий статус депутата, цивільно-правовий статус підприємця, трудовий статус пенсіо-нера, процесуальне-правові статуси експерта-криміналіста, обвинуваченого та ін.) або ма-ти комплексний характер (статус посадової особи, неповнолітнього, військовослужбовця та ін.).

Відмежування спеціального статусу однієї особи від усіх інших осіб здійснюється у пло-щині її правосуб'єктності, головним чином дієздатності, оскільки правоздатність є одна-ковою і рівною для всіх. Так, право на заняття підприємницькою діяльністю і на створен-ня акціонерного товариства – елемент правоздатності кожного, однак реалізувати його може лише особа, яка належить до соціальної групи підприємців. Тут виявляється специ-фічна дієздатність, яка може бути як внутрішньогалузевою (у такому разі вона виступає особливим видом галузевої дієздатності), так і міжгалузевою. Вона впливає на співвідно-шення спеціального статусу з галуззю права, тому що служить визначальною передумо-вою його виникнення.

Види правових статусів особи за суб'єктами:

•  статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, бі-женців, українських громадян, що перебувають за кордоном;

•  статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, судді, прокурора, голови облас-ної державної адміністрації та ін.);

•  статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на оборонних об'єктах, секретних виробництввх) та ін.

 

>>>383>>>

§ 2. Правовий статус народу

Народ як соціальна спільнота є суб'єктом права. Його правовий статус (права, свободи, обов'язки) закріплюється в нормах міжнародного права і у конституції (наприклад, право народу на самовизначення, заборона геноциду – у міжнародному праві; права народу та їх гарантії – у конституції).

Як суб'єкт права народ має загальний і конкретний статуси.

Загальний статус визначається тим, що народ визнається джерелом державної влади, має суверенітет усередині країни і на міжнародній арені. Ніхто не може привласнювати собі владу в державі, бо вона належить народу.

Конкретний статус пов'язаний із вступом народу в конкретні відносини, пов'язані з вибо-рами державних органів через свій виборчий корпус, участю народу в референдумі, виро-бленням і формулюванням загальної волі, вираженням її на загальних сходах. У Консти-туції України відзначається: «Народне волевиявлення здійснюється через вибори, рефере-ндум та інші форми безпосередньої демократії» (ст. 69). Наприклад, вибори президента – це конкретні правовідносини, які виникають між народом (через виборчий корпус) і кан-дидатами у президенти. Вони короткочасні, оскільки вибори проводяться відповідно до норм права, які визначають час і порядок їх проведення.

Говорячи про народ як суб'єкт права, слід зважити на те, що ступінь персоніфікації, орга-нізованості народу не дозволяє вважати його безпосереднім суб'єктом юридичних відно-син, оскільки у більшості випадків він діє через державу, державні утворення, громадські організації (партії, профспілки) тощо.

§ 3. Правовий статус держави

Ще римські юристи вважали, що держава – це суб'єкт особливого роду. На відміну від су-б'єктів права – фізичних осіб -держава не має ні правоздатності, ні дієздатності. Будучи особливим колективним суб'єктом правовідносин, держава не має спеціальної компетен-ції. Вона встановлює і формулює завдання, принципи, цілі власної діяльності, права і обо-в'язки громадян та інших суб'єктів. Поняття правосуб'єктності до неї не застосовується, оскільки держава як суверенна організація користується правом самостійно визначати для себе коло обов'язків і

 

>>>384>>>

предмет відання. Держава не є й звичайним видом юридичної особи.

Держава – суверенна особа, що офіційно представляє суспільство як усередині країни, так і за кордоном, у взаєминах з іншими державами. Тому правовий статус держави реалізу-ється двома системами:

-  системою внутрішньодержавного права;

-  системою міжнародного права.

Держава має загальний і конкретний правові статуси.

Загальний статус у системі внутрішньодержавного права визначається нормами (правами і обов'язками) конституції, а в системі міжнародного права – нормами (правами і обов'яз-ками) міжнародного співтовариства, однаковими для всіх його членів. Слід зазначити, що держава як суб'єкт міжнародного права не тільки має права і обов'язки за міжнародним правом, а й створює його норми і принципи. Тому кожна держава має загальний міжнаро-дно-правовий статус.

Що стосується конкретного статусу держави, то він залежить від тих конкретних різнома-нітних правовідносин, учасником яких є держава як усередині країни, так і на міжнарод-ній арені.

Будучи організацією всього суспільства, держава покликана виражати публічні, загальні інтереси і, відтак, діяти на основі норм публічного права.

За межами і усередині країни держава є найважливішим учасником таких публічних від-носин:

1) міжнародно-правових (укладення двосторонніх і багатосторонніх договорів на основі норм публічного міжнародного права);

2) конституційно-правових (прийняття до національного громадянства, нагородження громадянина державною нагородою або присвоєння йому почесного звання);

3) кримінально-правових (здійснення боротьби зі злочинністю від імені держави) та ін.

Таким чином, держава через державну владу, яка являє собою вольові (керівництва-підпорядкування) відносини, що складаються між державним апаратом і суб'єктами полі-тичної системи суспільства на основі правових норм, виступає як владний суб'єкт право-відносин.

Разом з тим держава виступає як суб'єкт права в цивільному обороті на основі норм при-ватного права.