Загальна теорія держави і права

Преюдиція – це виключення заперечуваності юридичної вірогідності одного разу доведе-ного факту. Якщо суд або інший юрисдикційний орган вже встановив певні факти (після їх перевірки і оцінки) і закріпив це у відповідному документі, то вони визнаються пре-юдиціальними -- такими, що при новому розгляді справи вважаються встановленими, іс-тинними, такими, що не потребують нового доведення.

II. Встановлення юридичної основи справи – вибір і аналіз юридичних норм.

Встановлення юридичної основи справи є юридичною кваліфікацією фактичних обставин справи. Юридична кваліфікація -це правова оцінка всієї сукупності обставин справи через співвіднесення даного випадку з певними юридичними нормами.

Вказівки на правові наслідки містяться в диспозиції (санкції) норми права.

Встановлення юридичної основи справи (юридична кваліфікація фактичних обставин) включає:

1.  Вибір галузі, підгалузі, інституту права і знаходження норми, яка може бути застосова-на до даного випадку. Не можна підганяти факти під гіпотезу обраної норми.

2.  Перевірку дійсності тексту того акта, в якому міститься шукана норма, тобто встанов-лення офіційного тексту норми. Не можна посилатися на неофіційні тексти. Слід керува-тися останньою редакцією офіційного видання закону з усіма змінами і доповненнями на день застосування норм права.

3. Аналіз норми з погляду її дії в часі, просторі і за колом осіб. Слід встановити:

а)  чи діяла норма права в момент, коли відбувалися досліджувані обставини;

б)  чи діє вона в момент розгляду конкретної справи;

в)  чи діє вона на території, де розглядається справа;

г) чи поширюється вона на осіб, пов'язаних з цією справою.

При визначенні чинності закону в часі необхідно додержуватися правила: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'як-шують або скасовують відповідальність особи» (ст. 58 Конституції України).

 

>>>395>>>

При виявленні в процесі вибору норм протиріч або суперечностей змісту двох чи більше формально діючих норм необхідно дозволяти колізію норм у такий спосіб:

а)  якщо норми мають різну юридичну чинність, то діє норма, що має більшу силу;

б)  якщо норми мають рівну юридичну чинність, то діє норма, прийнята пізніше.

4. З'ясування змісту норми права. Необхідна перевірка, чи немає офіційного тлумачення норми. Якщо правотворчий орган видав нормативно-правовий акт, а потім – акт, у якому наводиться офіційне тлумачення, то таке тлумачення є обов'язковим для того, хто засто-совує норму.

Недостатньо перевірити, чи було офіційне тлумачення. Пра-возастосовний орган має сам її тлумачити, тому що без тлумачення не можна застосовувати правову норму.

Всі зазначені дії є головними вимогами до застосування норм права і служать одній меті – правильній кваліфікації фактів, а відтак – зміцненню законності та правопорядку.

III. Вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення.

Результат вирішення юридичної справи виражається в індивідуальному державно-владному велінні, розпорядженні, акті-документі, який називається правозастосовним ак-том. Правоза-стосовний акт може мати подвійну правову функцію:

1)  юридичної констатації, тобто визнання існування певних фактів, їх правомірності (не-правомірності), визнання того чи іншого права за даною особою або констатації у даній події факту правопорушення;

2) нового юридичного обоє 'язку, тобто після ухвалення рішення (а саме: накласти пока-рання, встановити обов'язок, здійснити певні дії у встановлений строк, передати майно, сплатити борг та ін.) необхідна додаткова діяльність, новий обов'язок компетентних орга-нів щодо виконання рішення.

§ 4. Основні вимоги до правильного застосування норм права

Вимоги до застосування норм права – юридичні правила (умови), за допомогою яких пра-возастосовний орган (суд, адміністрація державних органів та ін.) втілює в життя принци-пи права.

 

>>>396>>>

Правозастосовний орган керується такими вимогами:

1.  Законності (належного додержання законних процедур):

а) при вирішенні справи грунтується на конкретній нормі чи права сукупності норм, які прямо стосуються розглянутої справи; дотримується їх точного змісту;

б) діє в рамках своєї компетенції; не виходить за межі повноважень, передбачених зако-ном; у разі їх порушення несе юридичну відповідальність;

в) завжди застосовує правові норми, коли виникають обставини, передбачені нормою; не ухиляється від застосування норми; не припиняє дії норми з будь-якого приводу (застарі-лість, невідповідність місцевим умовам тощо) або під впливом особи (органу), не уповно-важеної на те законом. Доки норма права не скасована, не змінена або не припинена у встановленому законом порядку, вона є обов'язковою для правозастосовного органу.

2.  Обґрунтованості:

а)  виявляє всі факти, що стосуються справи;

б)  ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчає факти, визнає їх достовірними;

в)  відкидає всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.

3. Доцільності, тобто відповідності діяльності правозастосов-них органів і осіб у рамках закону конкретним життєвим умовам місця і часу; обрання оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації:

а) у межах змісту норми (яка передбачає межі в рамках одного рішення, можливість вибо-ру між різними рішеннями, можливість застосувати норму або утриматися від її застосу-вання) обирає рішення, яке найповніше та найправильніше відображає зміст закону;

б) при однаковому і неухильному виконанні юридичних розпоряджень діє ініціативно – з урахуванням місця і часу виконання, розумно розподіляє сили і засоби і т.д.;

в) зважує на індивідуальні особливості справи, соціальну значущість застосовуваної