Загальна теорія держави і права

–  індивідуальна;

–  колективна.

 

>>>388>>>

Форми реалізації права за складністю і характером дій суб'єкта (за участю чи без участі держави) такі:

Проста, безпосередня

(без участі держави) Складна, опосередкована

(за участю держави) 

– додержання – виконання – вико-ристання – застосування 

Схематично представимо три форми безпосередньої реалізації права:

Додержання

– полягає в утриманні від дій, заборонених юридичними нормами, суворому додержанні встановлених заборон (наприклад, дотримання швидкості руху автомобіля у місті 60 км на годину).

Припускає пасивну поведінку суб'єкта – незалежно від його власного бажання

Виконання

– полягає в обов'язковому вчиненні активних дій, що наказуються нормами права в інте-ресах правомочної сторони, у виконанні обоє 'язків (наприклад, своєчасне заповнення та подання до податкової інспекції декларації про доходи).

Припускає активну поведінку суб'єкта – незалежно від його власного бажання

Використання

- полягає у використанні можливостей, наданих правовими нормами, у здійсненні суб'єк-тивних прав для задоволення власного інтересу (наприклад, реалізація права на вищу освіту).

Припускає як активну, так і пасивну поведінку

§ 2. Поняття і ознаки правозастосування

Правозастосування – це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуаліза-

 

>>>389>>>

ції юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Якщо сказати спрощено, то застосування правових норм – це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухва-лення на цій основі спеціального акта – акта застосування норм права.

Якщо додержання, виконання і використання пов'язані з діями громадян, громадських ор-ганізацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуаціях – громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.

Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Мо-жна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосе-редньої реалізації – додержання, виконання, використання.

За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до романо-германського типу правових систем) основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими осо-бами держави вважається застосування правових норм, що містяться в законах і підзакон-них нормативних актах.

В яких випадках виникає необхідність у застосуванні норм права ?

1.  Коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки виникають лише після ухва-лення владного рішення державного органу про наділення одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладення на інших суб'єктивних юридичних обо-в'язків (наказ про зачислення абітурієнта до вузу).

2.  Коли є спір про право (у майнових відносинах, при оподатковуванні) і сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридич-них

 

>>>390>>>

обов'язків (поділ майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору).

3. У разі правопорушень, тобто коли не виконуються обов'язки, існують перешкоди для здійснення права і необхідно вдатися до примусових заходів (наприклад, стягнення штра-фу, конфіскація майна).

4. У разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності юридичних фак-тів або конкретних документів (установлення факту батьківства, смерті, розірвання шлю-бу).

5. У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування – вирішення кадрових питань (зачислення до штату, підвищення в поса-ді), організація або ліквідація структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо.

6. При здійсненні державним органом, організацією, установою яких-небудь дій на ко-ристь конкретного громадянина або іншої особи (нагородження, присвоєння звань, почес-них посад, виплата пенсії, здавання внайми жилого приміщення).

7.  При вирішенні питань, про статуси об'єднань (реєстрація уповноваженим органом гро-мадських, некомерційних і комерційних корпорацій);

8.  При вирішенні організаційних питань (наприклад, постанова Верховної Ради України про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.

Згрупувавши всі випадки застосування норм права, можна дійти висновку, що правозасто-сування полягає у:

•  наділенні одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покла-денні на інших суб'єктивних юридичних обов'язків;

•  вирішенні спору про право – про наявність або міру суб'єктивних юридичних прав і су-б'єктивних юридичних обов'язків;

•  визначенні міри юридичної відповідальності правопорушника.

Ознаки застосування норм права.

1. Має владний характер, тому що це діяльність компетентного органу або посадової осо-би, і лише в рамках наданих йому (їй) повноважень. Серед органів, що застосовують нор-ми права, можна виділити органи юрисдикції – суди (загальні, арбітражні

 

>>>391>>>

тощо), адміністративні комісії та ін. Наприклад, лише в судовому порядку можливо без-перечне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб і фізичних осіб – суб'єк-тів підприємницької діяльності.

2.  Має індивідуалізований, персоніфікований характер, тому що являє собою вирішення конкретної справи, життєвого