Загальна теорія держави і права

Структура освіти складається із освіти: дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післяди-штомної, аспірантури, докторантури, самоосвіти[4].

В Україні розроблена «Програма правової освіти населення», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 p., де, зокрема, підкреслюється, що правова освіта є обов'язковою для всіх Дошкільних виховних, середніх освітніх,

 

>>>485>>>

вищих навчальних закладів, установ підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, тобто увага акцентується на наступності у справі правової освіти.

У зв'язку з необхідністю підвищення правової культури депутатського корпусу всіх рівнів, а також працівників виконкомів рад народних депутатів і державної адміністрації виникла необхідність в їх професійній правовій підготовці.

Перехід до ринкових відносин викликав необхідність у правовій освіті керівників, фахів-ців, посадових осіб комерційних корпорацій. Правова освіта посадових осіб має на меті не тільки оволодіння мінімумом правових знань, а й ставлення до їх використання: всі управлінські рішення мають відповідати «літері» і «духу» закону.

Функції правового всеобучу:

-  правова освіта і виховання молоді;

– правова освіта депутатського корпусу всіх рівнів;

–  правова освіта працівників органів виконавчої влади на місцях;

–  правова освіта працівників органів управління громадських організацій;

- правова освіта посадових осіб комерційних корпорацій -асоціацій, концернів, міжгалузе-вих, регіональних та інших об'єднань;

- правова освіта правопорушників у місцях позбавлення волі та ін.;

– методичне забезпечення правового всеобучу (підтримання сукупності сучасних принци-пів, форм, методів і способів правової освіти та інформації, активна участь в їх здійснен-ні).

З метою ефективного вирішення завдань правового навчання громадян необхідним є об'-єднання зусиль державних органів і громадських організацій.

Юридичні установи (органи внутрішніх справ, прокуратура, суд, нотаріальна контора, юридична фірма) покликані організувати конкретну участь юристів-практиків і вчених у роз'ясненні населенню актів законодавства, інформуванні громадян про стан охорони пра-вопорядку.

Поряд з навчанням громадян конкретним правовим нормам важливо впровадити в гро-мадську свідомість випробувані часом і перевірені практикою правові аксіоми.

 

>>>486>>>

Правові аксіоми повинні містити знання про:

1)  правові стимули – правові спонукання до законослухняної поведінки, які створюють умови для задоволення власних інтересів суб'єкта (наприклад, пільга, право на власність та ін.);

2)  правові обмеження – правові стримування протиправної поведінки, які створюють умови для задоволення інтересів контр-суб'єкта, охорони і захисту суспільства (напри-клад, обмеження дієздатності дітей; встановлені законом виборчі обмеження та ін.).

Завдання юридичної науки – здійснити добір таких юридичних аксіом, додержання яких виключало б розузгодженість поведінки людини з законом. Завдання юридичної практики -впровадити їх у правосвідомість громадян через ефективну професійну діяльність юрис-та-фахівця.

§ 4. Правовий нігілізм: джерела і шляхи подолання

Однією із цілей правової освіти є подолання правового нігілізму – антипода правової культури.

Правовий нігілізм – це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневаж-ливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою – самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні зло-чини.

Правовий нігілізм українського суспільства радянського періоду виник не на голому міс-ці: він мав глибокі історичні корені. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, попрания національної самобутності народу – все це, говорячи словами О. Герцена, «вби-ло всяку повагу до законності» у Російській імперії, до складу якої протягом декількох століть входила значна частина України.

Правовий нігілізм в Україні під час її входження в СРСР -результат певної деформації правової свідомості і правового регулювання того часу.

 

>>>487>>>

У СРСР правовий нігілізм проявлявся у двох формах:

1)  теоретичній (ідеологічній), коли в унісон з марксистсько-ленінською теорією на дер-жавному рівні обґрунтовувалися ідеї:

а)  про відмирання держави і права при соціалізмі – і тим самим істотно принижувалася роль права;

б) про перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини;

в) про перевагу постанов комуністичної партії над законами, вторинність права, його ві-дображеної реальності, яка обслуговує первинні реальності – економіку і політику, та ін.;

2)  практичній, коли відповідно до офіційної ідеології:

а)  була накопичена величезна кількість нормативних актів, які або морально застаріли, або містили декларації та заклики, або не мали ясності і чіткості формулювань і суперечи-ли один одному. Поширена порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила недовіру в закон, зневагу до нього;

б)  встановлені державою правові норми не додержувалися державними органами, відом-чими і посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними по-ясненнями типу «в інтересах народу», «для виконання плану» та ін., що спричинило ві-домчий правовий нігілізм, а часто і правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держа-ви;

в) правозастосовні та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету до-цільності над правом і законом.

Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) – найбільш поширена і укорінена