Загальна теорія держави і права

2.  Стан юридичної практики[1]:

а)  рівень правотворчої діяльності і стан законодавства – виражається в досконалості зміс-ту і форми нормативно-правових актів, їх якості, продуманості, узгодженості, культурі юридичних текстів, тобто в юридичній техніці підготовки, ухвалення та оприлюднення нормативно-правових актів, вирішенні процедурних законодавчих питань. Усе це разом узяте – показник рівня правотворчої (в тому числі законодавчої) культури;

б) рівень судової, правоохоронної діяльності і стан правозасто-совної практики – виража-ється як робота правозастосовних, судових, правоохоронних та інших органів, що є показ-ником пра-вореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридич-ного вирішення.

Правозастосовна, судова, слідча, прокурорського нагляду, арбітражна, нотаріальна та інші види юридичної практики являють собою специфічне провадження, відповідним чином організоване і сплановане, її суб'єкти – юристи-професіонали. їх діяльність – показник рі-вня правозастосовної культури.

3. Режим законності і правопорядку – стан фактичної впорядкованості суспільних відно-син, урегульованих за допомогою

 

>>>476>>>

правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Непохит-ність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності додержання правових розпоряджень та їх додержання – ос-нова режиму законності та правопорядку.

Всі перелічені елементи правової культури є юридичними явищами, що входять до право-вої системи суспільства.

§ 9. Професійна правосвідомість і правова культура співробітників органів внутрішніх справ

Професійна правосвідомість співробітників органів внутрішніх справ містить у собі стру-ктурні елементи, властиві всім громадянам (правову психологію, правову ідеологію, пра-вову поведінку), а так само функціонує в єдності і взаємодії з політичним, естетичним, етичним та іншими видами свідомості суспільства. Однак специфіка виконуваних завдань, прав і обов'язків накладає своєрідний відбиток на правосвідомість і правову культуру співробітників органів внутрішніх справ у цілому. Якість і ефективність виконання спів-робітниками органів внутрішніх справ своєї роботи створює імідж галузевої підсистеми державного управління і впливає на правосвідомість і правову культуру суспільства. У свою чергу, від рівня 'їх професійної свідомості і професійної культури залежить поведін-ка населення відповідно до права і забезпечення особистої безпеки кожної людини.

Правосвідомість співробітників органів внутрішніх справ відображає правову реальність крізь призму належного, з позицій сформованих у суспільстві принципів і норм права. Ро-биться це в поняттях прав і обов'язків відповідно до посадового становища, їх правосвідо-мість ціннісна, причому оцінці піддається не стільки саме право, скільки правові вчинки на предмет їх відповідності законослухняності, правомірності.

Особливості правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ формуються в пері-од навчання і становлять різнобічну підготовку. Це:

1)  загальна правова підготовка – одержання фундаментальних правових знань;

2) спеціальна правова підготовка – навчання майбутній професії (оперативно-розшукова підготовка, підготовка слідчого та ін.);

 

>>>477>>>

3)  загальна фізична підготовка;

4)  бойова підготовка, в тому числі володіння табельною зброєю;

5) оволодіння засобами зв'язку;

6) уміння керувати транспортними засобами та ін.

Для правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ особливого значення набу-ває ставлення до злочинності і заходів боротьби з нею. До особливостей їх правосвідомос-ті у цій сфері слід віднести:

1) осуд посягань на охоронювані законом цінності і розуміння об'єктивної необхідності вести з ними боротьбу;

2) суворе і неухильне додержання законності, недопустимість порушення правових норм і принципів;

3)  більш високий рівень оцінки права і забезпечуваного їм правопорядку і законності, ніж у інших законослухняних громадян;

4)  негативну реакцію на злочинність, неприйняття її, переконаність у необхідності актив-ної боротьби з нею;

5)  збіг їх оцінки добра і зла з загальнодержавними правовими цінностями; превалювання інтересів, що ведуть до мети відповідно до чинного законодавства;

6) більш високий рівень вимог до санкцій за правопорушення порівняно з іншими законо-слухняними громадянами: орієнтація на жорсткість покарання;

7)  більш високу оцінку власної діяльності і діяльності свого відомства, ніж інших;

8)  недооцінку процесуальних гарантій порівняно з іншими, в тому числі матеріальними;

9)  наявність елементів правового нігілізму, що спричиняє обрання варіанта правомірної поведінки не за переконанням, а внаслідок страху покарання, побоювання настання неба-жаних наслідків та ін.

Як бачимо, правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ притаманні позитив-ні і негативні тенденції з превалюванням перших.

В узагальненому вигляді належну правосвідомість співробітників органів внутрішніх справ можна зобразити так:

1) переконаний у необхідності забезпечувати права і свободи громадян;

2)  засуджує протиправну поведінку;

 

>>>478>>>

3) усвідомлює об'єктивну необхідність вести боротьбу з правопорушеннями і додержува-тися правопорядку;

4) переконаний у необхідності додержуватися законності під час виконання службових обов'язків.

Усі ці якості правосвідомості дають можливість співробітникам органів внутрішніх справ правильно орієнтуватися в складній ситуації та оперативно обирати варіант дій.

Професійно-правова культура співробітників органів внутрішніх справ припускає глибоке знання системи права і законодавства, переконаність у необхідності їх додержання, умін-ня користати-ся всією сукупністю правових засобів під час виконання службових обов'яз-ків у межах компетенції, встановленої законом