Загальна теорія держави і права

Функції правосвідомості – це основні напрямки її впливу на правові явища, правову сис-тему в цілому. Правосвідомість -елемент правової системи, поєднані з її іншими елемен-тами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою, правовою куль-турою тощо.

Основні функції правосвідомості:

1) когнітивна (пізнавальна, інформаційна) – припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ста-влення до нього.

Відзначимо, що правова інформація – це сукупність документованих або публічно прого-лошених відомостей про право, його систему та джерела реалізації, юридичні факти, пра-вовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику та ін.

Джерела правової інформації:

документовані юридичні акти і правові принципи (конституція, законодавчі і підзаконні акти, міжнародні договори і угоди, норми і принципи міжнародного права, а також нено-рмативні правові акти).

 

>>>467>>>

повідомлення преси, телебачення, радіо, публічні виступи та інші засоби інформації з правових питань («Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Урядовий ку-р'єр», «Юридичний вісник України», телерадіоканал «Право» та ін.);

2) правостворююча (ціннісна, емоційна) – припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;

3) регулююча (настановна) – припускає співвідношення поведінки людей з чинною в сус-пільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, вре-гульованої правом – відповідно до правових дозволень і заборон.

У структурі правосвідомості особи кожній із функцій відповідають такі блоки:

1) правові знання;

2) правові оцінки;

3) правові настанови.

Необхідність і обсяг правових знань особи обумовлені тим, наскільки особа залучена до системи правових відносин. Набуття і засвоєння правових знань здійснюються за допомо-гою соціального і правового досвіду особи. Пройшовши через свідомість особи, правові явища викликають ціннісне до себе ставлення: оцінюються як правові знання, так і право-ва дійсність з погляду цих знань. Відбувається процес не прямого відтворення в діях осо-би оодержаних знань, а виникає їх переосмислений варіант, співвіднесений з поглядами на правове, обов'язкове. Після цього виробляється правова настанова, яка відображає готов-ність до певної правової поведінки. Блок правових настанов містить також схильність до оцінки правових явищ, виходячи з напрямку правової поведінки. Він впливає як на регу-люючу (настановну), так і на пізнавальну (когнітивну) і правостворюючу (ціннісну) функ-ції правосвідомості.

Правосвідомість може бути структурована на компоненти відповідно до виконуваних ни-ми функцій:

–  когнітивний (пізнавальний, інформаційний),

– правостворюючий (цінносний, емоційний),

– регулюючий (настановний).

 

 

>>>468>>>

Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної та повної реаліза-ції. Вона виступає фактором поваги до права.

Роль правосвідомості в процесі правотворчосі і і правореалізації

виражається у тому, що правосвідомість:

-  певною мірою як би випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джере-лом, передує йому, існує «до» права;

- діє «паралельно» з правом: уловлює потреби його вдосконалення в напрямку відобра-ження об'єктивних суспільних процесів; визначає зміни і перспективи розвитку права; безпосередньо впливає на процес і результати правотворчості;

-  існує «після» права у тому сенсі, що служить орієнтиром вибору доцільного, оптималь-ного варіанта поведінки в межах норм права, які застосовуються або реалізуються;

- є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права;

- може використовуватися як важливий інструмент застосування аналогії закону і аналогії права з метою заповнення прогалин у законодавстві;

- виступає як ідейно-моральний вимірник професіоналізму діяльності посадових осіб у системі органів державної влади і місцевого самоврядування;

– служить засобом забезпечення законності і справедливості застосування правових норм (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення) та ін.

Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважливішим джерелом її формуван-ня, перетворення і розвитку. Правда, зміст, напрямок цього впливу не однозначні і зале-жать від якості законодавства, його відповідності реальним потребам, від рівня роботи державного апарату.

§ 4. Правова культура: зв'язок із загальною культурою. Види правової культури

Культура – це загальний спосіб існування людини, її діяльності та об'єктивований резуль-тат цієї діяльності. Продуктами культури є уявлення про добро і зло, звичаї, знаряддя пра-ці, засоби комунікації та ін. Культура – соціальне нормативна, а її норми – історично пер-винні, основа всіх інших нормативних систем: релігії, моральності, естетики, права. Пра-во, як мораль і релігія, є

 

>>>469>>>

інститутом культури, визначається її змістом. Усі юридичні норми є нормами культури, однак не всі норми культури перетворюються на юридичні норми. Суспільство добирає культурні норми з настановою на включення їх до права. До числа відібраних трапляють ті культурні норми, що мають найбільшу значущість для всього суспільства, виконання загальносоціальних завдань держави. Не можуть перетворитися на право ті правила пове-дінки, що не стали нормою культури. Право – частина соціальної культури, яке визначає один з її видів – правову культуру.

Правова культура тісно пов'язана з загальною культурою народу, ґрунтується на її заса-дах, служить відображенням рівня її розвитку. Формування правової культури не є відо-кремленим процесом від розвитку інших видів культури –- політичної, моральної, естети-чної. Це комплексний процес, їх поєднує