Загальна теорія держави і права

Правопорядок – стан (режим) правової упорядкованості (вре-гульованості і погодженості) системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше: це атмосфера нормального правового життя, що встановлюється в результаті точного і пов-ного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єктами права. Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впоряд-ковуючі засади правового характеру.

Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами – громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упорядкованості його функціо-нування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безла-дності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує еконо-міка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здій-снюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське су-спільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового по-рядку.

Держава об'єктивно зацікавлена в правовому забезпеченні власної діяльності – виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча ди-сципліна всіх органів держави та їх посадових осіб, успішно провадиться зовнішньополі-тична діяльність. Правовий

 

>>>455>>>

порядок і законність виступають правовим підґрунтям і засобом функціонування держав-ної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених на те органів формулює нор-ми права, вона закладає в них основи правопорядку і забезпечує їх реалізацію.

Таким чином, правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриман-ню рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави. Його антиподом є сваволя і беззаконня.

Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його ознаки, принципи, фун-кції, зміст, форму, структуру.

Основні ознаки правопорядку.

1) закладається в правових нормах у процесі правотворчості;

2)  спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відно-син;

3) встановлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності у діяльності з реалізації права;

4) створює сприятливі умови для здіснення суб'єктивних прав;

5)  припускає своєчасне і повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків;

6)  вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив право-порушення;

7)  встановлює сувору громадську дисципліну;

8) припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;

9) створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння інди-відуальній свободі;

10)  забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.

Зміст правопорядку – це система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання.

Розрізняють зміст правопорядку.

1) матеріальний – система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юри-дичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведін-кою їх учасників – фізичних і юридичних осіб, як результат їх об'єктивної потреби. У ма-теріальному змісті правопорядку виражається

 

>>>456>>>

закономірність його виникнення, розвитку і функціонування в процесі взаємозв'язку з економікою, політикою, культурою;

2) юридичний (державно-правовий) – система реалізованих прав, обов'язків, відповідаль-ності громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та врегульова-ності правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.

Структура правопорядку – це єдність і одночасно поділ системи громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права.

Елементи структури правопорядку такі.

1. Суб'єкти права – держава, її органи, державні, громадські і комерційні організації, гро-мадяни, які мають права, обов'язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими правовими актами – статична частина.

2.  Правові відносини і зв'язки між реалізованими елементами системи права (конститу-ційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та ін.) – динамічний зв'язок.

3. Упорядкованість усіх елементів структури – суб'єктів права, правових відносин і зв'яз-ків між реалізованими елементами системи права, методів правового регулювання і пове-дінки людей, процедурно-процесуальних форм їх здійснення і оформлення, тобто введен-ня багатосторонньої правової регламентації – розпорядку, у рамках якого організуються і функціонують громадянське суспільство і держава, – інтегративний зв 'язок.

§ 6. Функції та принципи правопорядку

Функції правопорядку – це основні напрямки формування і підтримання стабільного пра-вового стану системи суспільних відносин. Розрізняють:

1) функцію впорядкування зовнішніх зв'язків і відносин з великими системами суспільст-ва – економічною, політичною та іншими, складовим елементом яких є правопорядок. За-знаючи

 

>>>457>>>

впливу зовнішнього середовища – економічних, політичних, соціальних та інших факто-рів, правопорядок, у свою чергу, сприяє впорядкуванню і стабілізації всіх найважливіших зв'язків і відносин з суспільним середовищем;

2) функцію зміцнення внутрішніх зв'язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування. Ця функція характеризує автономне «буття» сис-теми правопорядку, відокремлює якісну визначеність його як цілого у внутрішній взаємо-дії власних складових частин. Завдяки цій функції осягаються специфіка правопорядку, його сутнісні ознаки як