Загальна теорія держави і права

§ 2. Принципи законності

Принципи законності – це відправні засади, незаперечні за-садничі вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.

Принципами законності є такі.

1.  Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей принцип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти – законам, причому підза-конні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Правозастосовні акти мають бути піднорма-тивними, тобто відповідати норма-тивно-правовим актам – законам і підзаконним актам.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі державні органи, громадські органі-зації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися-вимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які пере-бувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змі-сту законів забезпечує законність правозастосо-вної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права. Єдність законів не виключає, а навпаки, припус-кає багатоманітність у правотворчості і правозастосуван-ні. Кожний орган держави, гро-мадська або комерційна організація конкретизують і застосовують закони з урахуванням свого

 

>>>449>>>

функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація і застосу-вання відбуваються в рамках закону і відповідно до нього.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не

можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільно-сті (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Пра-вові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найо-птимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід покарання, який є найдоцільнішим в даному разі, з ураху-ванням тяжкості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має доде-ржуватися, однак у рамках закону може прийматися той захід, що є найдоцільнішим у ко-жному конкретному випадку.

Необхідність точного і неухильного виконання правових розпоряджень незалежно від су-б'єктивного ставлення до них окремих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону[1].

5.  Невідворотність відповідальності за правопорушення означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи покликані як запобігати право-порушенням, так і вести ефективну боротьбу з ними. У цьому полягає реальність законно-сті – досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їх порушення.

6.  Обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання:

–  спеціально-дозвільного – поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»);

– загальнодозвільного – поширюється на громадян та їх об'єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»);

а також додержання рівності всіх перед законом і судом, яка припускає безумовне право суб'єкта на судовий захист прав. Ось

 

>>>450>>>

чому, крім юридичної рівності, важливою є наявність незалежного судового правосуддя, яке грунтується на верховенстві закону і додержанні принципу поділу влади. Цими вимо-гами законність проявляє себе як елемент (ознака) демократичного режиму.

§ 3. Вимоги законності

Вимоги законності (те, чого вимагає законність) відображають її спрямованість, обумов-лену змістом норм права. На відміну від принципів, які виражають зміст законності, діють у всіх її сферах, стосуються всіх видів діяльності будь-яких суб'єктів суспільних відносин, вимоги законності пов'язані з окремими видами діяльності певних суб'єктів. Вони є юри-дичними умовами (правилами) втілення в життя принципів права.

Розглянемо вимоги законності у сфері правотворчості і реалізації права.

Вимоги законності в правотворчості:

1) забезпечення відповідності змісту закону потребам життя. Для цього необхідно ство-рювати закони на науковій основі, на основі рекомендацій і узагальнень учених;

2)  забезпечення верховенства закону щодо інших правових актів, тобто додержання суб-ординації в нормативних актах (наприклад, укази президента повинні відповідати зако-нам, акти уряду – указам президента);

3) забезпечення своєчасного створення закону і його скасування з додержанням певної процедури;

4) забезпечення стабільності правових актів, більш тривалого строку 'їх чинності, за виня-тком тих, які жадаються на певні строки (наприклад, закон про бюджет на рік);

5) видання правових актів у тій формі, яка передбачена законом, з усіма необхідними для цього реквізитами.

Вимоги законності у сфері реалізації права:

1) наявність спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (до-держання і виконання обов'язків, наявність можливостей для здійснення суб'єктивного права);

2)  гарантоване якісне застосування права з урахуванням усіх обставин;

3) правильне тлумачення правових норм;

4) стабільність судової практики та ін.

 

>>>451>>>

§ 4. Гарантії законності

Гарантії законності – це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.