Загальна теорія держави і права

3.  Дисципліна і законність мають різні результати дії. Результат законності -- правопоря-док. Результат дисципліни -громадський порядок.

Державна дисципліна реалізується в сфері здійснення функцій держави, її органів, уста-нов, підприємств, її види: планова, фінансова, службова дисципліна та ін.

Трудова дисципліна – показник як ставлення громадянина до виконання службових обо-в'язків, так і роботи кожної з державних структур. У чинному трудовому законодавстві передбачені загальні вимоги дисципліни, пов'язаної з виконанням правил внутрішнього трудового розпорядку: своєчасно приходити на роботу, додержуватися встановленої три-валості робочого дня, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, своєчас-но і точно виконувати розпорядження адміністрації та ін. Ці норми і вимоги не можуть охопити всі сторони виробничого процесу. Тому в трудовому законодавстві визначається додаткове коло обов'язків працівників, що пов'язані з додержанням технологічної дисцип-ліни.

Для підвищення ефективності дисципліни важливими є:

•  застосування заходів заохочення з метою розвитку спонукальних факторів (оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком, почесною грамотою, подання до нагородження орденами і медалями, званнями, матеріальна винагорода);

•  накладення заходів юридичної відповідальності (звільнення, депреміювання, пониження на посаді та ін.).

 

>>>461>>>

Слід визнати, що дисципліна залежить не стільки від сили примусу або виховного впливу переконанням, скільки від раціональної системи господарювання і управління, стилю ке-рівництва, орієнтованого на особу, яка реалізує себе в процесі праці.

На дисципліну праці, як мінімум, впливають два фактори. Перший фактор – бажання, з яким виконуються накази і розпорядження адміністрації. Виконавча дисципліна обумов-люється: а) підбором кадрів – залученням найбільш здатних працівників і турботою про підвищення їх кваліфікації; б) демократичним стилем керівництва, який поєднує колегіа-льність в обговоренні рішення (право мати власну думку, доки не прийняте рішення) та єдиноначальність при ухваленні рішення і відповідальності за його результат. Другий фа-ктор – сприйняття правил і стандартів у роботі. Правила повинні бути розумними і дореч-ними, тоді й дисципліна додержуватиметься. Головним має бути принцип: прагнути до поєднання інтересів працівників і адміністрації. Якість дисципліни залежить від ефектив-ності правового виховання, рівня правової культури. Дисципліна – невід '-ємна риса демо-кратії.

 

  

________________________________________

[1] Про презумпцію доцільності закону обгрунтовано говориться в підручнику: Теория го-сударства и права / Под ред. М.В. Корельского и В. Д. Перевало-ва. - М., 1997.- С. 445.

[2] Про функції і принципи правопорядку див.: Общая теория государства и права. Акаде-мический курс в 2-х томах. – Т. 2. Теория права. – М., 1998. – С. 547-553.

Глава 25 ПРАВОСВІДОМІСТЬ. ПРАВОВА КУЛЬТУРА

§ 1. Поняття і структура правосвідомості

Правосвідомість – одна із форм суспільної свідомості.

Свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумо-вою і регулятором поведінки людини. Свідомість додає цілеспрямованого характеру люд-ській діяльності.

Свідомість як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Всі форми суспільної свідомості є взаємозалежни-ми і справляють взаємний вплив одна на одну.

Правосвідомість становить відносно самостійну сферу (ділянку) свідомості:

•      суспільної;

•     групової;

•      індивідуальної.

 

>>>462>>>

В ній відображена правова дійсність у вигляді знань про право, осмислення того, що є правом, яким воно було (ставлення до права минулих років) і яким має бути (ставлення до майбутнього права), а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку чинного права, роботу правозастосовних органів. Правосвідомість має бути властива не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, а й усім громадянам держави.

Правосвідомість – це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльно-сті, пов'язаної з правом.

Ключовий пункт правосвідомості -- усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдсь-ким цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямо-вує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

У структурі правосвідомості суспільства виділяють такі елементи:

правова психологія правова ідеологія правова поведінка 

психологічний ідеологічний поведінковий 

Правова психологія --це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

Наприклад, у дореволюційній Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення до фабрично-заводського законодавства, ламали машини, громили заводське обладнання. Вони емоційно реагували на зовнішні стосовно них правові явища, у даному разі – на за-конодавство. В наші дні формування інституту приватної власності і всього, що пов'язано з існуванням приват-

 

>>>463>>>

ного права, емоційно не сприймається певними верствами суспільства, які виховані на психології колективізму і продовжують керуватися її пріоритетами.

Правова психологія 

правові почуття, право-ві настрої, правові пе-реживання правові