Загальна теорія держави і права

3) функцію збереження і вдосконалення правопорядку – виражається в його непохитності і протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збереженні і розвитку власної якісної ви-значеності, відкритості впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдоскона-лення законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи, правоохо-ронних органів та ін.). Єдиним засобом виживання і розвитку правопорядку є його вдос-коналення.

Принципи правопорядку – це відправні засади, незаперечні вимоги, що формують право-порядок і є основою його існування та функціонування.

До принципів правопорядку можна віднести принципи законності. Однак, зважаючи на те, що правопорядок є самостійною якісною визначеністю, слід виділити його специфічні принципи.

1.  Принцип конституційності – підпорядкування нормативним положенням конституції та забезпечення її реалізації. Теоретична конституція (те, що має бути) покликана стати практичною конституцією (те, що є насправді), тобто усталеним порядком життя.

2.  Принцип законності – створення якісних законів та їх суворе додержання. Законність -- головна умова встановлення правопорядку.

3. Принцип системно-структурної організації – наявність цілісності і структурності як не-обхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільства і правової системи держави.

 

>>>458>>>

4.  Принцип ієрархічної субординації та підпорядкування – виявляється в точній співпід-порядкованості органів держави, посадових осіб, нормативних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права і т.д., які забезпечують упорядкованість їх зв'язків.

5. Принцип соціальної (в тому числі правової) нормативності – виражається в необхіднос-ті діяльності суспільства, яка впорядковує, і особливо суб'єктів правотворчості за допомо-гою соціальних, головним чином правових, норм. Правова нормативність є основою і за-собом упорядкування.

6. Принцип справедливості і гуманізму – базується на високих моральних підвалинах, по-важанні прав людини, її гідності і честі;

7. Принцип підконгрольності – наявність повсюдного, загального та універсального конт-ролю, здійснюваного громадянським суспільством, його структурами, державою в особі її різних органів, громадянами.

8.  Принцип державного забезпечення, охорони і захисту – виражається в реальних засо-бах гарантування прав учасників правопорядку, функціонування правової системи, досяг-нення законними засобами прав, свобод, обов'язків та ін.[2]

Правопорядок, законність і демократія є взаємозалежними.

Правопорядок – це законність у дії, якщо поведінка суб'єктів є правомірною. В ст. 19 Кон-ституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, від-повідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законо-давством. Законність – засіб встановлення правопорядку. Результатом зміцнення законно-сті є вищий рівень правопорядку.

Правопорядок – основа демократії, найважливіша умова реалізації інститутів демократії, які розвиваються на основі всебічного зміцнення законності. Рівень розвитку правопоряд-ку – мірило свободи особи, гарантованості її прав, свобод, законних інтересів, виконання обов'язків і здійснення відповідальності. Демократія неможлива без законності і правопо-рядку: без них вона перетворюється на хаос, зловживання правом. Без демократичних ме-ханізмів та інститутів законність і правопорядок не

 

>>>459>>>

матимуть соціальної та гуманістичної цінності, не принесуть людині і суспільству користі. Лише завдяки демократичним механізмам, інститутам, нормам можна легітимне змінюва-ти нормативно-правову основу суспільства і затверджувати в ньому законність і правопо-рядок.

Підсумовуючи наведене, можна сказати, що правопорядок є реальне повне і послідовне здійснення всіх вимог законності, принципів права, насамперед реальне і повне забезпе-чення прав людини. Це вінець (кінцевий результат) дії права.

§ 7. Державна дисципліна

Дисципліна пов'язана з діяльністю (поведінкою) особи. В ній відбиваються:

1)  вимоги суспільства до індивідів і колективів;

2) соціальна оцінка поведінки людини з погляду її відповідності інтересам суспільства, законності, правовій культурі.

Види дисципліни:

•     державна – виконання державними службовцями вимог, що ставляться державою;

•     трудова – обов'язкове додержання учасниками трудового процесу встановленого роз-порядку;

•     військова – додержання військовослужбовцями правил, встановлених законами, війсь-ковими статутами, наказами;

•     договірна – додержання суб'єктами права договірних зобов'язань;

•     фінансова – додержання суб'єктами права бюджетних, податкових та інших фінансо-вих розпоряджень;

•     технологічна – додержання технологічних розпоряджень у процесі виробничої діяль-ності та ін.

Державна дисципліна – це режим панування закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб'єктів, який грунтується на вимогах до кожного суб'єкта виконувати свої обов'язки, не перевищувати своїх повноважень, не посягати на права, не зачіпати інтересів інших суб'єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у до-рученій справі.

Державна дисципліна, законність і правопорядок тісно пов'язані між собою, тому що дер-жавна дисципліна неможлива без

 

>>>460>>>

додержання І виконання законів і свідомого позитивного ставлення державних службов-ців до встановленого правопорядку.

Однак між законністю і дисципліною є відмінності у змісті та місці в системі правового регулювання.

1.  З погляду права законність є основою дисципліни, але дисципліна – не тільки правове, а й соціальне явище. Вона не вичерпується законністю. Якщо законність означає точне і неухильне додержання закону, то дисципліна припускає ще й активність, ініціативу в ро-боті.

2.  Поняття дисципліни ширше за поняття законності щодо нормативного забезпечення. Державна дисципліна забезпечується як правовими нормами, так й іншими соціальними нормами, особливо нормами моралі. В основі державної дисципліни лежать виконавча ди-сципліна, сумлінне ставлення посадових осіб до виконання покладених на них