+3 8(066) 185-39-18
fдомігшись різноманіття жанрових відтінків.
РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ КОМЕДІЇ МОЛЬЄРА «ТАРТЮФ»
2.1. Загальна характеристика, проблематика та відображення свого століття в комедії «Тартюф»
У третій, останній редакції комедія отримала свою назву. Наплив публіки на першу дію був настільки великий, що в театрі не вистачало місць. «Багатьох мало не задавили в тісноті, – повідомлялося в газетній хроніці. – З усіх боків чулися крики:« Мені погано ... Я більше не в силах ... На жаль, пан Тартюф, невже бажання бачити вас буде коштувати мені життя!» Однак ніхто не загинув. Справа обмежилася тим, що у кількох людей пом'яли боки і порвали плащі». Нарешті, піднялася завіса, і вистава почалася. Глядачі перенеслися в будинок паризького купця Органу [7, c. 36].
Створена в 60-ті роки XVII століття комедія «Тартюф, або Обманщик» стала однією з найвідоміших п'єс французького драматурга. У ній Мольєр піддав нещадній критиці найбільш огидні людські пороки: лицемірство, спрагу до наживи, підлість, дурість, хтивість, егоїзм, боязкість [23].
Кожен з героїв комедії є носієм однієї, домінуючої риси характеру. У цьому поділі персонажів на позитивних і негативних виявляють себе головні риси класицизму – літературного напряму, що не припускає психологічного розвитку характерів. Центральний герой – Тартюф – постає перед читачем істотою, позбавленою людських достоїнств. Уявний святенник є вмістилищем пороків: він палає пристрастю до дружини свого благодійника, він не гребує пограбувати того, хто дав йому стіл і дах, нарешті, він не боїться ні земної влади, ні небесного суду, грішачи і перед людьми, і перед Богом. Життєвий девіз Тартюфа: «Гріши тихо, і все зійде тобі з рук!». Мерзенному шахраю в комедії протиставлена покоївка Маріана, Доріна – дівчина розумна і жвава на мову. Їй одній протягом усіх п'яти дій вдається хоча б на словах протистояти Тартюфу. Інші персонажі не можуть впоратися з ним цілою родиною: глава знатного сімейства Оргон – занадто легковірний і дурний, щоб розгледіти чужу підлість; його син Дамис – не в міру поривчастий і гарячий, його дочка Маріана – навпроти, боязка і соромлива; його дружина Ельміра воліє займати відсторонену життєву позицію і не хвилюватися через такі дрібниці, як чужа любов і підлість. Брат Ельміри, Клеант, як і більшість дворян, чесний і розумний, але позбавлений внутрішнього дару переконання. Наречений Маріани Валер, як людина благородна, навіть і не думає про те, щоб вивести Тартюфа на чисту воду, адже він тим самим втрутиться у справи чужої сім'ї. Кожен з героїв комедії до самого кінця веде себе так, немов не сміє повірити в неймовірне лицемірство мнимого святого і непрохідну дурість його покровителя Оргона. Коли у фіналі сім'я виявляється на межі розорення та арешту, тільки втручання короля розрубує мережу злісних інтриг Тартюфа. У цій розв'язці Мольєр виявляє себе як справжній класицист: він наділяє монарха цілим рядом достоїнств – правдолюбством, прозорливістю, загостреним почуттям справедливості, любов'ю до добра. У якомусь сенсі король стає в комедії Мольєра Богом, ім'ям якого прикривається Тартюф, щоб домогтися бажаного багатства і жінки.
Комедійний жанр не заважає «Тартюфу, або обманщику» органічно входити в класицистичну систему творів. Навпаки, звернення до «низьких» верствам літературної творчості дозволило Мольєру представити перед глядачем зразок соціальної комедії, в якій однаково добре показана і внутрішня неспроможність вищого суспільного класу, і невичерпна жага життя нижчого класу (в особі Доріни і розорився Тартюфа). Герої «Тартюфа» — це не піднесені герої високих класицистичних жанрів, це звичайнісінькі люди, що живуть своїм маленьким, приватним життям, але не стають від цього менш цікавими [27, c. 76].
До числа класицистичних рис у «Тартюфі» належить і принцип трьох єдностей — часу , місця і дії. Художній час комедії не перевищує доби. Художнє простір обмежений будинком Оргона, куди при необхідності приходять всі інші персонажі — пані Пернель, Валер, судовий пристав — пан лояльний, посланий королем офіцер. Сюжет «Тартюфа» розвивається на «єдиному подиху»: події змінюють один одну настільки природно, наскільки це взагалі можливо. При цьому композиція твору відрізняється особливою оригінальністю: у першій дії глядач знайомиться з проблемою під назвою «Тартюф» зі слів сім'ї Оргона, у другому стає свідком того, наскільки згубним є вплив уявного святого на життя знатного сімейства, в третьому — нарешті, з'являється сам Тартюф і виявляє свою справжню суть перед Дамісом, в четвертому — Оргон переконується в підлості Тартюфа, в п'ятому настає довгоочікувана розв'язка, що починається з трагедії і закінчується стандартним для класицизму фіналом — торжеством добра над злом.
Власне комедією «Тартюф, або Обманщик» є в перших чотирьох діях. П'ята дія більше схоже на трагедію. У ній немає нічого смішного, знущальний голос Доріни чути в п'ятій дії не так чітко. Покоївка Маріани є в комедії справжнім рупором розуму, що не боїться говорити правду в обличчя всім, хто цього потребує. Більшість комедійних ситуацій в «Тартюфі» пов'язані з художнім образом Доріни та її їдкими коментарями, що витягають справжню суть того, що відбувається.
Особливе місце в «Тартюфі» займають антиклерикальні ідеї. Під личиною головного лиходія комедії ховається добре знайомий багатьом (і сучасникам Мольєра, і людям XXI століття) образ хитрого і жадібного до життєвих задоволень ченця, який лише