+3 8(066) 185-39-18
fобразів та засоби їх характеристики у творі
«Тартюф» — визнана вершина творчості Мольєра. У цій комедії щасливо поєднується ідеологічна насиченість з художньою досконалістю.
Чудові виведені в ній характери. У п'єсі майже немає «підсобних» персонажів з умовною характеристикою. Чи не найбільш блідими вийшли Маріана, дочка Оргона, і Валер, її коханий. Втім, такого роду персонажі були досить звичні для французької комедії XVII століття, вимагала обов'язкового романичного елемента. Вони були свого роду двигуном шаблонної «зовнішньої» дії комедії: падіння перешкод до їхнього шлюбу було, по суті, сигналом до закінчення п'єси. Головний же інтерес п'єси часто відходив від любовної інтриги. Так сталося воно і в «Тартюфі».
До числа умовно окреслених персонажів відноситься і резонер Клеант, шурин Оргона, введений в якості проповідника принципу здорового розуму. Йому доручено доводити відмінність між помилковим і істинним благочестям. За задумом Мольєра він повинен був відтіняти крутійство Тартюфа. Без сентенцій Клеанта комедія навряд чи була б дозволена до вистави.
За винятком названих осіб, інші персонажі володіють яскравими характерами, на рідкість вдячними для сценічного втілення.
Головним персонажем, героєм комедії, є Тартюф. Саме в ньому втілена ненависна Мольєру фігура ханжі. Тартюф зображений закінченим шахраєм, спритно використовує наївну довірливість людей, їх віру в те, що за зовнішньою святістю завжди криється і вища чеснота. З розв'язки комедії ми дізнаємося, що Тартюф по суті навіть і не ханжа, а пройдисвіт з кримінальним минулим. Маска ханжі надіта ним для здійснення чергової плутня, жертвою якої повинен з'явитися Оргон. Мольєр викриває саме святенництво, показуючи, що воно є знаряддям злочину, проти якого беззахисні наївні святенники. Щоб зробити сатиру яскравою, що б'є в ціль, доступною, що не вимагає розгадки, Мольєр не пошкодував фарб на окреслення справжньої фізіономії Тартюфа [8, c. 87].
Протягом всієї комедії наявні як би два Тартюфа. Один — жадібний, корисливий, ласолюбний, безсовісний шахрай, який не знає впину в своїх ницих устремліннях. Інший — його маска: ханжі, що засвоїв всі манери, весь жаргон церковників, обдурювати простаків. І сатира Мольєра спрямована не стільки проти Тартюфа — шахрая, скільки проти святенництва, ним засвоєного. Мольєр показує, для чого служить маска благочестя, як зручно і просто формулами єзуїтської моралі прикривається і виправдовується егоїзм, корисливість, злочин. Совість і святенництво – речі несумісні. Святенництво спритними софізмами виправдовує все. Втім, софізми ці досить примітивні. Тартюф без праці опанував їх [27, c. 121].
Комедія Мольєра таврувала беззмістовність церковної моралі. Прихильники заборони п'єси виправдовували свою вимогу тим, що зловживання благочестям підсудна тільки церква. Зрозуміло, що це було лише приводом, і якби існувала точна межа між істинним благочестям і зловживанням, то, бути може, не було б і такого шуму навколо постановки. Але Мольєр доводить, що ханжа користується формулами так званого «істинного благочестя», яку проповідує офіційним католицизмом. Тартюф святошеськими доводами виправдовує своє залицяння; святошеським смиренням обеззброює Оргона, коли Даміс викриває брудні вчинки Тартюфа. Сам Оргон отруєний святошеською софістикою. Він, наприклад, тільки для того передає Тартюфу шкатулку з небезпечними документами, щоб отримати для своєї совісті лазівку і сміливо відімкнутися від причетності до зберігання цієї шкатулки у разі потреби. Мольєр показує, що святенництво відкриває стільки шляхів для угод з совістю, що заглушає природну мораль людини. У цьому основна викривальна сила комедії і причина ненависті до неї.
Розвиток характеру Тартюфа Мольєр дав новим, сміливим способом, який доводить всю оригінальність його комічного обдарування. Він виводить героя на сцену тільки в другому явищі третьої дії. Протягом перших двох актів Тартюф не з'являється. Однак характеристика його цілком дана в промовах дійових осіб. Тартюфа, власне кажучи, викрито перш, ніж він вийшов на сцену. Глядач легко переконується, хто в комедії є носієм розсудливості і хто — засліпленою жертвою. З промов Доріни та інших ми дізнаємося і всю історію Тартюфа, нахабного, бездомного прибульця, який увійшов в чужий будинок і де є повновладним деспотичним господарем. Цей деспотизм і засліплює Оргона і його матір. Деспотизм Тартюфа вони приймають за «святу» нетерпимість. І ця нетерпимість стає глядачеві огидною незалежно від того, вдавана вона чи ні. Тут і розкривається розуміння людської моралі, проповідуваної Мольєром: терпимість до природних пристрастей людини, людяність в широкому значенні слова [24, c. 79].
Отже, комедія Мольєра – удар по лицемірству, захист людської гідності від «фальшивомонетників». Ім'я Тартюфа стало прозивним. Тартюфи не перевелися і через три століття після появи комедії Мольєра. Вони ховаються під сутанами і рясами, під мундирами і фраками. Породження світу користі, вони допомагають своїм панам вершити темні справи, поневолювати людей і цілі народи, прикриваючись медоточивими промовами про братерство, спасіння. Тартюфи не перевелися, і комедія Мольєра не втратила свого жала.
Висновки до розділу ІІ
Комедійний жанр не заважає «Тартюфу, або обманщику» органічно входити в класицистичну систему творів. Навпаки, звернення до «низьких» верствам літературної творчості дозволило Мольєру представити перед глядачем зразок соціальної комедії, в якій однаково добре показана і внутрішня неспроможність вищого суспільного класу, і невичерпна жага життя нижчого класу (в особі Доріни і розорився Тартюфа). Герої «Тартюфа» – це не піднесені герої високих класицистичних жанрів, це звичайнісінькі люди, що живуть своїм