Адвокатська таємниця: теорія і практика

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в контексті наукової теми: “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка”.

Наукова новизна дослідження дисертації полягає в тому, що в ній вперше в Україні на монографічному рівні з урахуванням вимог ратифікованих Україною міжнародно-правових актів у галузі прав людини, нової Конституції України і істотно змінених на її основі кримінально-процесуальних, цивільно-процесуальних кодексів та інших законів України комплексно досліджено проблему адвокатської таємниці як однієї з найважливіших гарантій діяльності адвоката, пов’язаної з захистом прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

У результаті проведеного дисертаційного дослідження запропоноване авторське вирішення низки проблемних, дискусійних питань адвокатської діяльності, поняття, змісту, правових гарантій адвокатської таємниці, її не тільки правового, але й історичного, етичного, деонтологічного аспектів, майбутнього місця і ролі в Україні як правовій державі.

З низки проблемних питань адвокатської діяльності в цілому і адвокатської таємниці зокрема, які раніше не досліджувалися або ж досліджувались недостатньо, зроблено висновки і сформульовано пропозиції, спрямовані на удосконалення норм різних галузей законодавства, які визначають такі питання: цивільного, кримінального, кримінально-процесуального.

Найбільш значущими результатами дослідження, які визначають новизну і особистий внесок автора в розробку даної проблеми, є наступне:

Адвокатська таємниця розглядається на базі кількісних та якісних методів аналізу права та широкій базі морально-етичних та історико-правових проблем захисту прав та свобод людини і громадянина.

Адвокатська таємниця та проблеми адвокатури розглядаються у системі соціальних та, зокрема, правових інститутів як і процесу інституалізації в цілому. Іншими словами, актуалізується потреба в об’єктивному знанні суспільних відносин, основним елементом яких є правові відносини, а конкретною сферою – таємниця.

Проаналізована система правовідносин, які виникають у зв’язку з необхідністю дотримання адвокатської таємниці, система правового забезпечення адвокатської таємниці для успішного здійснення адвокатами своєї діяльності та для підвищення довіри до адвоката в державі.

Зміст наукової новизни визначають положення, які виносяться на захист:

Стверджується, що правова захищеність особи – одна з фундаментальних ознак правової держави, яка передбачає наявність системи ефективних юридичних засобів реалізації і захисту прав і свобод, особливе місце в якій належить адвокатурі. Реформування адвокатської таємниці залежить від визначення правового статусу адвокатури, базовою ознакою якої є функція захисту.

Стверджується, що адвокатська таємниця має кваліфікуватись за Законом України „Про інформацію” як вид інформації з обмеженим доступом (таємна, конфіденційна), що містить відомості, які становлять передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству, державі і заборонене законом.

Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Обґрунтовується, що заборона допитувати як свідка про відомості, що становлять адвокатську таємницю, має розповсюджуватись не лише на самого адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань, але й на перекладача, який був присутній під час конфіденційних побачень адвоката з клієнтом, а також здійснював переклад документів, пов’язаних з виконанням адвокатом доручення.

Змістом адвокатської таємниці є не тільки відомості, що стали відомі адвокату від особи, яка звернулася до адвоката за наданням правової допомоги, але й ті, які адвокат отримав від родичів цієї особи, або з інших джерел під час виконання своїх професійних обов’язків. Адвокатська таємниця є видом професійної таємниці, додержання якої є однією з гарантій успішної діяльності адвоката, пов’язаної із захистом прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Базовою ознакою адвокатської таємниці є економічна ознака, в основу якої закладається поняття “збитки”, що можуть бути завдані клієнту внаслідок розголошення його таємниці. Визначення поняття “адвокатська таємниця”, яке дається в чинному Законі України “Про адвокатуру”, слід визнати неповним: його необхідно доповнити змістом, що визначав би позицію клієнта (довірителя, підзахисного) як визначального чинника правовідносин.

При визначенні поняття “адвокатська таємниця” слід розрізняти його два аспекти – таємницю клієнта та таємницю адвоката (захисника). Превалюючою повинна стати таємниця клієнта, яка і визначатиме відповідальність за її розголошення.

Обґрунтовується необхідність закріплення в Законі України ”Про адвокатуру” положення про те, що конфіденційна інформація, яка є адвокатською таємницею, не може бути розголошена адвокатом і після закінчення надання ним правової допомоги клієнту, що сприятиме становленню довірливіших стосунків між клієнтом і адвокатом, а, отже, і успішнішому виконанню ним своїх професійних обов’язків, маючи у своєму розпорядженні повну інформацію щодо правових питань, які підлягають вирішенню з допомогою адвоката.

Доводиться, що встановлення законом вимоги про додержання адвокатської таємниці, а також правових наслідків юридичної відповідальності за розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, дисциплінує і сприяє успішнішій його діяльності при здійсненні ним у кримінальному процесі захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Це розглядається в дисертації як один з вагомих аргументів на користь перегляду Конституційним Судом України щодо правової позиції, викладеної ним у рішенні від 16 листопада 2000 р. №31-17-2000, а згодом закріпленої і в змінах, внесених Законом України від 21 червня 2001 року до ст. 44 КПК України, щодо визначення необмежено широкого кола осіб, які можуть бути захисниками у кримінальній справі.

Запропоновано зміни та доповнення до Закону України “Про адвокатуру”, Кримінального та Цивільного кодексів України, що спрямовані