Адвокатська таємниця: теорія і практика

У дисертації досліджено основні проблеми інституалізації таємниці на окремих її видах. Наприклад, державна таємниця традиційно розглядалась такою, що найповніше охоплювалась державно – правовим регулюванням і розглядалась протилежною особистій таємниці. В дисертації пропонується новий підхід до розуміння особистої таємниці, яка, в нових економічних умовах, за своєю функцією, повинна бути базовою для визначення державної таємниці.

Принципи збитковості, відшкодування та розумної достатності дають можливість провести якісний аналіз видів таємниці та виділити її пріоритетні види, до яких належать комерційна та банківська таємниці, лікарська та таємниця усиновлення, таємниця попереднього слідства та дізнання, нарадчої кімнати, вчинення нотаріальних дій тощо. Інститут таємниці, в цілому, виступає одним з гарантів господарської діяльності як окремих осіб, так і держави в цілому, закладаючи, по суті, інститут прав і свобод людини та громадянина, чільне місце в якому належить адвокатській таємниці.

Виявляються пріоритети конфіденційності (невтручання в особисте життя, законність обмеження інформацією, інформатизація як складова частина соціально-економічної політики держави тощо), правові колізії різних форм таємниці, основні принципи інформаційних відносин тощо, які, в цілому, визначають позиції адвоката, а звідси і основні проблеми адвокатської таємниці. Віднаходяться та досліджуються нові ознаки таємниці, що проявляються в нових економічних умовах господарювання, специфікуючи і адвокатську таємницю (відкритість економіки, підприємницька ініціатива, вдосконалення чинного законодавства про інформацію тощо). Отже, від того, наскільки гарантовано збереження таємниці, як глибоко держава може проникати в ці таємниці і які для цього можуть бути підстави, залежить ступінь свободи особи в державі, демократизм і гуманізм політичного режиму.

У підрозділі 1. 3. “Адвокатська таємниця: історико-правовий підхід” досліджується виникнення та розвиток адвокатської таємниці як професійної таємниці. Виділяються основні проблеми адвокатури і, зокрема, адвокатської таємниці під час здійснення функцій правозаступництва та судового представництва, що виявляє основні історико-правові закономірності формування адвокатури, її місця та ролі серед інших правових інститутів.

Досліджуються історичні корені захисту прав людини на різних етапах розвитку слов’янського етносу: періоду Київської Русі, Литовсько-Руського періоду, Гетьманщини, періоду судової реформи 60-х років ХIХ ст. тощо. Досліджуються витоки формування змісту основних понять “захисник”, “адвокат”, “представник” тощо на прикладі формування римського права, Литовських статутів (редакції 1529, 1566, 1588 років), періоду “Прав, за якими судиться малоросійський народ” (1743 р.), “Судових статутів” (1864 р.).

Досліджується складний етап формування адвокатури та адвокатської таємниці в Україні початку XX століття (Радянська Україна, Західна Україна, Закарпаття, Північна Буковина). Значна увага приділяється розвитку інституту захисту періоду так званої Радянської доби, де власне адвокатура, як правовий інститут, починає ототожнюватись з “громадським об’єднанням” адвокатів, а адвокатська таємниця розглядається в формальному підході, оскільки захист a priori і визнавався державною справою.

Виділяються основні ознаки адвокатської діяльності, їх взаємозв’язок через призму формування інституту адвокатури. Наприклад, вже в римському праві формується вся повнота функцій адвоката, а саме: патрон, оратор, юрисконсульт, повірений, когнітор тощо. В той же час, правозаступництво було відділене від судового представництва. Хоча в період правління Юстиніана адвокатська професія прирівнювалась до державної служби. В період Республіки в Римі вже формується функція адвоката, як поєднання функцій судового представника та правозаступника. Досліджено, що правову регламентацію інститут адвокатури отримав вперше за “Судовими статутами” (1864 р.), що, в значній мірі, вплинуло і на формування поняття “адвокатська таємниця”. В цілому, досліджуються основні підходи для аналізу проблем адвокатури, що, визначають і проблеми адвокатської таємниці, до яких віднесено історико-правові, економічні, морально-етичні та ін.

Основним завданням вивчення проблем таємниці є визначення основних факторів формування таємниці із застосуванням історико-правового підходу. Похідним завданням стає розгляд формування адвокатської таємниці через призму формування інституту захисту прав і свобод людини та громадянина.

В другому розділі “Адвокатська таємниця як один з принципів діяльності адвоката” виділяються основні колізії у правовому забезпеченні адвокатської таємниці, досліджуються різноманітні підходи, тенденції у визначенні поняття “адвокатська таємниця”, виділяються основні базові ознаки, що проявляються в нових для України економічних умовах. Саме ці умови і виявляють нові аспекти взаємозв’язку морально-етичних та власне правових (професійних) проблем адвокатської діяльності і, зокрема, в сфері адвокатської таємниці.

У підрозділі 2. 1. “Поняття та зміст адвокатської таємниці: порівняльний аналіз” йде мова про правову захищеність особи, як фундаментальну ознаку правової держави. Адвокатська таємниця розглядається через призму інституту захисту прав і свобод людини і громадянина, правових інститутів, інституту таємниці тощо.

Виявляються основні принципи діяльності (незалежності, конфіденційності, самоврядності тощо) адвокатури на прикладах різних правових систем: континентальної системи права (романо-германська правова сім’я), системи загального права (англо-американська правова сім’я) та системи соціалістичного права.

Суттєві ознаки поняття та змісту “адвокатської таємниці” розкривають такі вчені-юристи, як Т. В. Варфоломеєва, В. Г. Гончаренко, В. В. Медведчук, М. М. Михеєнко, О. Д. Святоцький та ін., які визначають проблеми адвокатури, включаючи і проблеми адвокатської таємниці.

Поняття “адвокатська таємниця” визначається як відомості, що отримані адвокатом у зв’язку з наданням юридичної допомоги (А. Л. Ципкін, Ю. І. Стецовський, В. В. Леоненко та Д.