Авторське право на літературні й художні твори в Європейському Союзі та Україні: порівняльно-правове дослідження

Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано й обговорено на кафедрі цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія». Положення, висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, доповідалися на: 8-й звітній науковій конференції професорско-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (22-23 квітня 2005р., м. Одеса), 9-й звітній науковій конференції професорско-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (26 квітня 2006р., м. Одеса), Міжнародній науковій конференції, присвяченій пам’яті прфесора О. В. Сурілова «Питання удосконалення методології сучасної юриспруденції» (28-29 березня 2008р., м. Одеса), науковій конференції «Сучасний розвиток державотворення та правотворення в Україні: проблеми теорії та практики» (2 квітня 2008р., м. Маріуполь), ІІІ Міжнародній цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів Одеської національної юридичної академії (4-5 квітня 2008р., м. Одеса).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в 4 статтях, що опубліковані в наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України та 3 тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації. Структура дисертації визначена цілями і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 224 сторінки. Список джерел складає 218 найменування і займає 21 сторінку.

 

У Вступі обґрунтовується актуальність і ступінь наукової розробленості проблем нормативно-правової регламентації авторського права на літературні й художні твори в ЄС та Україні, визначаються зв’язок дослідження з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методична та емпірична база, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації, а також наводяться дані про структуру дисертації та публікації.

Розділ I. «Історико-правові та доктринальні підходи до визначення авторського права на літературні й художні твори» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито історичні та правові аспекти становлення авторського права на літературні й художні твори, проаналізовані доктринальні підходи до його визначення та його міжнародно-правове регулювання.

У підрозділі 1. 1. «Історичні і правові аспекти становлення авторського права на літературні й художні твори» розглядається ретроспектива становлення авторського права, яке посідає найважливіше місце в системі майнових і немайнових відносин, що регулюються цивільним законодавством. Зазначається, що у його гносеологічній основі лежить розумова діяльність людини, що одержує своє зовнішнє вираження в здійсненні дій із створення нематеріального продукту. Телеологічною домінантою такого продукту є його широке використання як в особистих, так і в суспільних цілях.

У підрозділі відзначається, що авторське право, разом з іншими природними і невід’ємними правами людини, пройшло довгий шлях становлення, ретроспективний аналіз якого допомагає краще зрозуміти аксіологічні характеристики і суб’єктно-об’єктний склад цієї підгалузі цивільного права і перспективи його подальшого і поступового розвитку. Процес становлення авторського права є досить складним і багатогранним, залежно від різних доктринальних підходів і характеристик у ньому можна виділити і простежити найрізноманітніші тенденції і нормативно-правові аспекти, але історію авторського права треба розглядати, як неухильний процес: а) його експансії, розширення авторських правомочностей; б) що має визначальну роль у становленні концепції авторства; в) що має вплив на культурні парадигми і коло часу.

Дослідження ретроспективи розвитку авторського права від його першого законодавчого закріплення у статуті Королеви Анни в 1710 р., в якості привілею, що захищав авторів книг, мап і креслень («copyright» – право на копію), до визнання як права власності в першій половині XIX ст. дали змогу дослідити встановлення права автора на відтворення, театральні постановки і публічні вистави, дійти висновку про те, що таке право встановлювалося на обмежений період часу та при виконанні формальностей і дотриманні умов, необхідних для його використання і здійснення. Аналіз розвитку авторського права у наступні часи показав, що у XX ст. воно одержало загальне визнання як одне з природних і особистих прав людини, що призвело до інтернаціоналізації його захисту.

Розгляд процесів становлення авторського права на території Російської імперії показав, що вони відрізняються значною своєрідністю порівняно з історією авторського права західноєвропейських країн і США. Перші закони, що регулюють авторські відносини, були прийняті в Росії лише в другій чверті XIX ст. Така поява авторського права пояснювалася об’єктивними причинами, повя’заними з особливостями суспільно-політичного устрою Росії і своєрідністю її історичного розвитку. Внаслідок історичних причин видавнича справа в Росії, аж до кінця XVIII ст., була державною монополією.

Першим радянським законом у даній сфері був Декрет ЦВК РРФСР від 29 грудня 1917 р. «Про державне видавництво», в якому Народній комісії з освіти було запропоновано негайно розпочати широку видавничу діяльність і, з огляду на книжковий голод у країні, видати в першу чергу дешеві видання російських класиків. Декрет надав комісії право оголосити державну монополію строком не більше, ніж на 5 років на твори, що підлягають виданню. При цьому пояснювалося, що ці твори переходять у такий спосіб «зі сфери приватної власності до сфери суспільної».

Наступний етап розвитку російського авторського права в радянський період пов’язаний з