Боротьба Катерини ІІ проти української автономії. Усунення гетьмана Розумовського

Не маючи можливості надавати їй якусь реальну допомогу в час правління Петра III, Розумовський згодом відіграв важливу роль у перевороті, внаслідок якого Катерина посіла імператорський престол. Саме гетьман Розумовський командував Ізмайловським полком, що забезпечив військову силу для успішного перевороту. І саме гетьман як президент Академії наук використав її друкований орган для негайної публікації маніфесту імператриці, чернетку якого склав ад’ютант гетьмана Григорій Миколайович Теплов.

Не лише особиста дружба, але й самолюбство, страх і амбіції підштовхували звичайно обережного гетьмана до такої ризикованої авантюри. Як і більшість військових Єлизавети, його постійно принижував Петро III, примушуючи публічно виконувати нові прусські правила муштри, яких Розумовський не схвалював. Але за час короткого правління Петра влада і вплив гетьмана були необмеженими. Він залишився генерал-фельдмаршалом, командиром Ізмайловського полку і президентом Академії наук. Він навіть зміцнив свою владу в Гетьманщині, повернувши місто Київ під свою юрисдикцію, і знову почав призначати полковників. Усі рекомендації гетьмана стосовно призначень, звільнень і винагород для українських урядовців без жодних зауважень схвалювалися у Санкт-Петербурзі. Але блискавична кар’єра за Петра III ще одного українця – Андрія Гудовича викликала у гетьмана похмурі передчуття. Гудович, що служив Петрові III, коли той був ще наслідником, став тепер його генерал-ад’ютантом і навіть їздив у Пруссію з пропозиціями миру та союзу. Тоді як Гудович все більше виростав як фаворит імператора, двір переповнювався плітками, що він має заступити Розумовського на посаді гетьмана. Все це дедалі більше й більше затягувало амбітного гетьмана у табір заколотників.

Після перевороту на Розумовського як з рогу достатку посипалися нагороди у вигляді нових посад, грошей і влади. В день перевороту, 28 червня 1762 р., Катерина призначила його сенатором. Кілька днів пізніше, 3 липня, він став генерал-ад’ютантом імператриці. У цьому званні гетьман прийняв командування загонами піхоти, що стояли під Санкт-Петербургом. Катерина перевершила себе, висловлюючи Розумовському свою особливу ласку та прихильність. 25 липня на бенкеті на честь родини Розумовських імператриця нагородила дружину гетьмана орденом Св. Єлизавети. Перед коронацією Катерина подарувала К. Розумовському великі маєтки в Гетьманщині, виділила додаткову довічну пенсію в розмірі 5 тис. карбованців 5 щорічно і дозволила користати з державної скарбниці. Більше того, Розумовський почав брати участь у вирішенні державних справ на найвищому рівні. Крім своєї посади сенатора, він також був призначений членом комісії у справах дворянського статусу і головою комісії з реорганізації російського війська. Катерина навіть довірила гетьманові провести таємне розслідування хрущовсько-гур’євської справи, що торкалася звинувачень у заколоті проти імператриці. Ясно, що гетьман ставав однією з провідних постатей в імперії.

 

 

Перебуваючи тривалий час у Санкт-Петербурзі та Москві, гетьман Розумовський використав своє становище для досягнення певних поступок для Гетьманщини. Він зі своїм штабом на чолі з генеральним писарем Василем Туманським та генеральним осавулом Іваном Скоропадським підтримували постійний зв’язок з іншими членами Генеральної канцелярії в Гетьманщині і були дуже добре поінформовані про потреби українських земель.

Перебуваючи у Москві, гетьман Розумовський наказав провести новий перепис населення Гетьманщини 3 і проявив великий інтерес до відновлення, принаймні часткового, судової системи Речі Посполитої, що була запроваджена в Гетьманщині раніше. Ще з 1760 р., збільшивши і зміцнивши Генеральний військовий суд, гетьман намагався провести належну судову реформу. 17 лютого 1763 р. Розумовський видав універсал про скасування судочинних функцій Генеральної військової канцелярії, чим зменшив кількість апеляційних судів [8, 135].

Можливість реорганізації судочинства з’явилася під час розгляду заплутаної та тривалої судової справи щодо розмежування маєтків монастиря св. Михайла у Переяславі. Після цілого ряду апеляцій справу нарешті передали в сенат, який тільки ще більше заплутав її. Але при розгляді з’ясувалося, що, згідно з Литовським статутом, справу ще раніше мав розглядати підкоморський суд, єдиною функцією якого був розгляд суперечок про межі між маєтками. У листі до сенату гетьман пояснив, що ці суди припинили своє існування за часів Хмельницького, але радив їх відновити. Після деякого зволікання рекомендацію схвалили як сенат, так і імператриця. В указі про відновлення підкоморського суду стверджувалося, що уряд Гетьманщини має «здійснюватися згідно з малоросійськими правами». Для гетьмана та української нової шляхти це означало підтвердження його курсу на реорганізацію українських інституцій у відповідності з Литовським статутом.

У вересні 1763 р. для обговорення широкого кола питань щодо реформ Розумовський скликав Генеральну раду старшин у Глухові. Від кожного полку були представлені по два старшини та два сотники. Решту ради – на зразок польсько-литовського сейму – набрали з нової шляхти, Значного військового товариства (56 бунчукових товаришів і 38 військових товаришів). Передусім рада розглянула питання судочинства. Створення підкоморських судів вимагало дальших змін у судовій системі. У Литовському статуті