Боротьба Катерини ІІ проти української автономії. Усунення гетьмана Розумовського

Формально утворена універсалом гетьмана від 19 листопада 1763 р. відновлена судова система складалася з трьох типів судів: земського, підкоморського і гродського.

 

 

У наполегливих спробах забезпечити собі незалежне становище, Розумовський погано враховував настрій імператорського уряду та свої позиції при дворі. В той час як гетьман і Глухівська рада виробляли програму розширеної автономії для Гетьманщини, імператорський уряд міркував над зміцненням тут свого контролю. Організатором нового політичного курсу був Григорій Теплов – колишній наставник Розумовського, управляючий його маєтком, помічник та член панінської фракції. Завдяки своїм зв’язкам з гетьманом, Теплов часто спілкувався з Катериною і став одним з її найпалкіших прихильників. Після перевороту Теплов залишив службу в гетьмана заради посади одного з трьох секретарів імператриці.

Невдовзі після від’їзду Розумовського в Гетьманщину в червні 1763 р. Теплов відвернувся від свого колишнього благодійника і написав горезвісний меморандум «Записка о непорядкахъ въ Малороссіи».

Якщо зміст меморандуму відображає погляди Теплова на «просвітницьке правління» й економічний розвиток, то поява цього документа, без сумніву, пов’язана з придворними інтригами. Виступаючи проти Розумовського, Теплов міг підкреслити свою незалежність від нього і турботу про добро імперії. Але більш важливим було те, що меморандум міг добре послужити Теплову за будь-яких змін при дворі: підтримуючи Паніна, він підстраховував себе на випадок перемоги Бестужева.

Незалежно від мотивів, Теплов висловлював погляди, які були протилежними ідеям Глухівської ради. Для Теплова Гетьманщина не була окремою державою, що визнавала сюзеренітет царя на підставі спеціальних договорів. Скоріше це була давня російська земля, колись втрачена на користь Польщі-Литви. Теплов вважав, що «Малоросія – не только землями своими й самымъ народомъ єсть издревле Россійская, слЂдовательно, ВАШЕМУ ИМПЕРАТОРСКОМУ ВЕЛИЧЕСТВУ, яко преемницЂ Всероссійского престола, прежде приступленія ея подь державу Россійскую, принадлежащая въ подданство» [3, 108].

Не звертаючи жодної уваги на те, що між Гетьманщиною і царем існували договірні відносини, Теплов повторював звинувачення Петра І, що між 1657 і 1708 рр. усі гетьмани були зрадниками або схильними до зради. Правда, він визнавав, що внаслідок довготривалого польського панування населення Гетьманщини набуло специфічних вольностей і звичаїв. Але він твердив, що ці «свободи» принесли тільки експлуатацію та непорозуміння. Більше того, царські землі та маєтки поступово відійшли у приватне володіння без відома або ухвали царя. Українському законодавству, згідно з Тепловим, бракувало будь-якої раціональної системи і ґрунтувалося воно на мішанині з Литовського статуту та звичаєвих норм. Це безладдя породжувало бюрократичну тяганину та безконечні апеляції, надаючи новій шляхті можливість маніпулювати системою законів у своїх власних цілях. Найважливішим, на погляд Теплова, був той факт, що республіканські польсько-литовські закони та звичаї, що практикувалися в Гетьманщині, суперечили принципу самодержавства. Отже, на його думку, вони абсолютно не підходили «малоросійській» нації, яка перебувала під владою самодержиці.

Хоча Теплов і говорив про експлуатацію селянства та козаків новою шляхтою, він вважав головною економічною проблемою Гетьманщини занепад виробництва, причиною якого були переходи селян. Теплов твердив, що багатші землевласники заманювали селян у свої маєтки, пропонуючи їм сприятливі умови, тоді як менш заможні власники, від яких селяни втікали, змушені були банкрутувати. Удавана турбота Теплова про селян супроводжувалася рекомендацією прикріплення їх до свого теперішнього місця проживання. З цього питання, принаймні, він погоджувався з думками, висловленими на Глухівській раді.

Вплив тегаювського меморандуму на урядову політику вперше проявився в указі від 10 вересня 1763 р. Реагуючи на зазначене Тепловим масове зайняття українцями державних земель, стривожена Катерина суворо заборонила передачу останніх у приватне володіння. Теплов звинуватив українську владу в шахрайстві під час перепису населення, проведеного з метою позбутися податків і применшити людські ресурси, і твердив, що єдиний достовірний перепис населення був проведений російськими чиновниками за часів першої Малоросійської колегії (1723). Саме в цей час українська адміністрація проводила перепис населення, про який гетьман розпорядився у березні 1763 р. У листопаді 1763 р. уряд Катерини порадив сенатові підготувати новий закон про черговий перепис населення Гетьманщини. Головним прибічником перепису знову був Теплов, який відвідав сенатські слухання і допоміг написати кінцевий варіант указу. Указ доручив проведення перепису російським чиновникам, яким мав підпорядковуватися гетьман [4, 215].

Ці розпорядження показали, що глибока недовіра Теплова до українських переписів населення, гетьмана й української адміністрації перетворилися в офіційну політику імперії.

Саме в цей час чутки про Глухівську раду і проект запровадження спадкового гетьманства досягай Санкт-Петербурга і спричинили негайне відкликання Розумовського з Гетьманщини. Коли гетьман прибув у столицю, прийняли його дуже холодно. Катерина не допускала його до двору, заперечуючи водночас чутки, що це сталося через інтриги ворога Розумовського – Григорія Орлова. Вона твердила, що її незадоволення було викликане цілком через «его поведеніе вь Малороссіи». Згідно з донесенням прусського посланника Віктора Фрідріха фон Сольмса, українські петит тії так розпалили Катерину, що вона хотіла віддати гетьмана під суд за зраду. Микита Панін намагався захистити свого приятеля та колишнього