Чи потрібна українцям Україна ?

 

Чого очікувати?

Ворог швидше всього вдасться до наступу ще до 25 травня. Надто вже не хочеться Путіну допустити повну легітимізацію президентської гілки влади в Україні шляхом народного волевиявлення. Основна мета загарбників вже всім добре зрозуміла (адже в даній ситуації Крим окрім економічних проблем нічого доброго не несе). Вести широкомасштабну війну по всій території України надто дорого. А, от відрізати решту України від морів, забезпечити Криму подачу всього необхідного (вода, електроенергія, шляхи сполучення тощо), об’єднатися з Придністров’ям – такий план кремлівських стратегів достатньо ймовірний (тим більше США своїми заявами про невтручання у військову фазу, фактично заохочують до таких дій).

На що сподіватися? Чи на кого сподіватися?

Ілюзії та пропаганда зробили свою справу. Частина населення розраховує на «хеппі енд», частина сподівається, що якось минеться і війни не буде. Дійсно, надія є, але такий розвиток подій в наших з Вами руках. Очевидно, кожен тепер розуміє, що необхідно розраховувати перш за все на власні сили нашого народу, на нашу згуртованість. Українці, росіяни, євреї, білоруси, грузини, вірмени та громадяни інших національностей з усіх регіонів країни вибороли нашу свободу на Майдані. Тільки єдиний, згуртований український народ може стати тим аргументом, що зупинить меч в кривавих руках Путіна. Хочу поділитися власним досвідом. Регулярно надсилаю кошти на підтримку нашого війська (як свого часу й на підтримку Майдану). Люди зібрали чималу суму, але вона все ж таки надто мала (50 копійок на одного українця). Чи так ми маємо боронити свою державу? Хтось думає, що у випадку чого можна буде відсидітися за парканом. Не вийде браття! В Чечні росіяни кликали Путіна на виручку. Ракети та бомби (в тому числі заборонені міжнародними конвенціями – кулькові, вакуумні, фосфорні) зрівняли Грозний із горизонтом (з росіянами та чеченцями). Такої долі ми собі бажаємо?

Якщо ліньки піти в найближче відділення банку і переказати сотню-другу..., скиньте хоч 5 гривень (щоденно – не викуріть цигарку, не випийте зайву пляшку пива) на номер 565. Ці кошти допоможуть людям, які жертвують значно більшим – власним здоров’ям та життям, захищаючи нашу Вітчизну. Не будьте пасивними, зателефонуйте друзям та родичам – організуйте їх на добрі справи. Адже жити під окупацією, під фашистською путінською диктатурою – огидно і не достойно вільної людини.

20. 03. 2014р.

Євген Сінкевич

 

* * *

Уважаемые коллеги из России, Белоруссии, Польши и Украины! Вчера мне звонила Наталья, менеджер отеля Пальмира Палас по вопросам поселения. Интересовалась состоится ли в начале апреля симпозиум? Они предложили скидку 35% по оплате. Я извинился перед менеджментом отеля и объяснил, что проведение в сложившихся условиях нашего мероприятия засвидетельствует моральную и материальную поддержку оккупантам. Проведем еще конференции после освобождения от захватчиков Крыма. Прошу с пониманием отнестись к решению оргкомитета симпозиума.

г.

Профессор Е. Синкевич

 

Не своєчасні роздуми

Свого часу, коли СРСР на зламі 1939-1940 рр. провадив війну проти Фінляндії він поплатився за агресію видаленням із Ліги націй. Тактичне завдання ціною значних людських втрат Червона армія виконала – терени з містом Виборгом та в районі сучасного Петрозаводська вдалося відторгнути на свою користь. Однак, в радянських підручниках з історії ці події не знайшли належного відображення – не було чим особливо похвалитися. Лінія вихованця російського генштабу Маннергейма, тактичні новинки та самовідданість фінів зробили свою справу – ворог змушений був послабити апетит. Тому, серед істориків це протистояння отримало назву «невідома війна».

Очевидно, з плином часу, події 2014 року в Криму в істориків отримають назву – «дивна війна». Понад двадцять років український народ утримував свій флот та інші підрозділи. В минулому році, на кінець, в бойову шеренгу після тривалого капітального ремонту, стала єдина наша субмарина «Запоріжжя». Дислоковані поруч із підрозділами Чорноморського флоту Росії українські військові не раз брали участь у спільних навчаннях та парадах. Ідилія закінчилася, коли «невідомі» зелені чоловічки заполонили ввесь Крим. Щойно сформований в Києві уряд зайняв очікувальну позицію (очевидно така тактика була узгоджена із західними політиками?) Призначений виконувачем обов’язки міністра оборони зайняв достатньо не певну позицію в умовах російської агресії, яка полягала в тому, що апелював до необхідності рішень Верховної Ради та Верховного головнокомандувача. Тому конкретних дій, які зазвичай здійснюють війська і флот у випадку агресії не здійснювалося. Підрозділи та кораблі перейшли до стану підвищеної готовності – цим заходи вичерпалися (військо перейшло до