Чи потрібна українцям Україна ?

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

вичікувальної тактики). Хотів би звернути увагу, що навіть командувач військовим округом (не говорячи вже про міністра оборони) має право оголосити навчальну тривогу (чи бойову), що дає підстави командирам (в залежності від вище зазначеної команди) вивести підрозділи в райони розгортання (відкрити спеціальний пакет) і діяти за обставинами. В такому разі, флот з повним боєкомплектом та провізією вийшов би у відкрите море, а сухопутні частини в райони розгортання. Безпосередньо в частинах залишилися би бойові розрахунки (черговий та його заступник, начальник караулу та караульні, які діяли би відповідно до статуту). Піднялися би по тривозі літаки, які можна було би перенаправити на вільні аеродроми Херсона та Миколаєва. Призначений за рекомендацією міністра оборони головнокомандувач українського флоту Березовський, виявився банальним зрадником. Безініціативний головнокомандувач не взяв на себе відповідальності – очікуючи «з моря погоди» (себто поетапного захоплення ворогом кораблів, бойових літаків, складів та техніки). Команда на застосування зброї поступила тоді, коли її застосування прирікало українські підрозділи на безглузді жертви (коли жодну з поставлених політичних, тактичних чи ще якихось задач виконати стало неможливим). Не зрозуміло, чому не ставилося завдання затопити флот, знищити склади тощо? Виходить, що всі ці двадцять із лишком років наш народ працював на зміцнення збройної могутності сусідньої держави-агресора. Як тепер вивести з ворожого оточення деморалізованих таким керівництвом беззбройних захисників Вітчизни?»Дивна війна», – як лейтенант та історик не можу привести аналогій.

22 березня 2014р.

Є. Сінкевич

Замість передмови Шановні колеги!

Вже майже місяць я розсилаю тексти своїх роздумів щодо актуальної ситуації в Україні, зокрема стосовно Криму. Я свідомий того, що для багатьох інтервенція збоку Росії стала несподіванкою і ця обставина вносить сум’яття в роздуми щодо цього питання. Впродовж 6 років читаю лекційні курси «Міжнародна та Європейська безпека, а також «Міжнародні відносини країн Центрально-Східної та південно-Східної Європи» Для мене агресія Росії не стала чимось несподіваним, про її вірогідність твердив студентам не однократно, що в частини з них викликало саркастичні посмішки – мовляв перегрівся очевидно професор на сонечку – це ж неможливо щоб «брат пішов на брата», адже ми належимо до спільного східнослов’янського коріння.

Як діяти нам у цій не простій ситуації?

Дозволю собі зробити визначення сучасного стану речей (на сьогодні, 23 березня 2014 р.) і запропонувати Вашій увазі ймовірні кроки державних органів та громадян.

Як нам облаштувати країну – Україну?

Перш ніж братися до справи, необхідно зрозуміти, що відбувається в Україні, а також навколо неї. Смію стверджувати, що агресія Російської Федерації проти України знаменує собою початок Третьої світової війни з усіма її можливими неприємними наслідками. Щоб не бути голослівним і нікого не залякувати, щоб не накликати загроз («не буди лихо, пока оно тихо») спробую провести певні історичні аналогії.

Завершення Першої світової війни знаменувалося розпадом чотирьох імперій: Російської, Австро-Угорської, Прусської, Отаманської. Війна з її небувало великими людськими жертвами показала нагальну необхідність у створенні якісно нової моделі взаємин у Європі (лозунг Об’єднаних Штатів Європи, який у 1916 р. В. Ленін висміяв у своїй одноіменній статті). На руїнах імперій поневолені народи отримали можливість відродити або заснувати свою державність. Не всім у повній мірі вдалося скористатися з такої нагоди. Зокрема втратили свій шанс українці. Паралельно з громадянськими конфліктами (війнами), формуванням нових кордонів у Європі, створенням Ліги націй, склався новий порядок міжнародних відносин – Версальсько-Вашингтонська система. Боротьба українців за свою незалежність дала таки можливість створити свою квазі-державу – УСРР. Керована більшовиками делегованими з Москви республіка мала достатньо тісні інтегративні зв’язки з Кримом. Це було викликано не тільки географічним та економічним чинником, але й наявністю на півострові достатньо великого прошарку українців (затіяний більшовиками на весні 1921 р. перепис населення показав, що їх там більшість – тому без врахування цієї обставини, рішенням ЦК ВКПб Крим було проголошено складовою частиною Російської Федерації). В Кремлі існувало бажання сполучити півострів з федерацією шляхом входження до її складу й теренів Донбасу та північної Таврії. Цю місію, на думку ленінців, мав виконати Володимир Винниченко. Однак, не так сталося, як хотілося (Винниченко швидко повернувся до Відня). На руїнах Російської імперії (хай із певними виключеннями) виник Радянський Союз, засновниками якого на перших порах були чотири союзних республіки (дві з яких федеративні). Складні внутрішньополітичні процеси в СРСР та УСРР (голодомори, колективізація, чистки) не стали на заваді включенню в 1934 р. Радянського Союзу до Ліги націй (пропагандистська компанія організована Й. Сталіним так замилила очі західним емісарам, що ті «не помітили» чи не захотіли помічати ні наслідків голодомору, ні масових репресій). Очевидно, включення СРСР до «клубу цивілізованих країн» було свого роду відповіддю на прихід до влади в Німеччині, у 1933 році, Націонал-соціалістичної партії на чолі з А. Гітлером. Однак, нерішучість лідерів Західноєвропейських країн, закулісні ігри та інтриги дали можливість для подальшого порозуміння між собою двох тиранів століття. Їх альянс закріплений договором від 23 серпня 1939 року обумовив поділ країн Європи на зони інтересів двох диктаторів. Розв’язання Другої світової війни 1 вересня 1939 р. стало наслідком цих домовленостей. Ліга націй і Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин де-факто перестали бути інструментом мирного врегулювання спірних питань. Запізніле