Чинники формування інформаційної безпеки Естонії

Духовна сфера стає критичною в умовах конфесійного протистояння, релігійного фанатизму, трансформації духовних ідеалів та морально-етичних цінностей. Проявом критичності духовної сфери (Ірландія, Алжир, Ізраїль, Афганістан, Китай, Іран) на міжнародному рівні стала проблема, пов'язана з рішенням керівництва ісламського радикального руху «Талібан» (Афганістан) про руйнування неісламських релігійних пам'яток, що віднесені до глобальної культурної спадщини і перебувають під охороною ЮНЕСКО.  У терміновому порядку було схвалено резолюцію ГА ООН, заяву голови Ради Безпеки та Генерального директора ЮНЕСКО (16 березня 2001 р.), в якій було засуджено иандальні акти руйнування пам'яток із причин релігійного фанатизму.

Відповідно до критичних сфер міжнародного співробітництва класифікуються загрози для інформаційної безпеки. Існують різні типології загроз, але, узагальнюючи, можна виділити: інформаційно-технологічні, інформаційно-комунікаційні, інформаційно-психологічні. Інформаційні загрози реалізуються через порушення інфраструктури, вільного обігу інформації, неправомірні дії щодо використання інформації; через невід-повідність інформаційної політики, засобів інформування громадськості і а ЗМК життєво важливим інтересам суспільства. [1]

Широке використання маніпулятивних технологій, тенденційна модифікація інформаційних ресурсів, формування викривленої інформаційної реальності призводить до зруйнування глобального інформаційно-психологічного середовища, і рансформації ціннісних орієнтацій суспільства, порушення фундаментальних прав і свобод як складових міжнародної інформаційної політики.

Феномен міжнародної інформаційної безпеки обумовлюється стратегічною спрямованістю інформаційних озброєнь проти критично важливих структур життєдіяльності і функціонування міжнародного співтовариства, визнання інформаційної зброї як нового глобального виду зброї масового ураження, катастрофічного за наслідками свого застосування (деякі дослідники називають інформаційні озброєння «інформаційним апокаліпсисом»), необхідністю створення міжнародного механізму протидії і попередження глобальних інформаційних війн у рамках політичної компетенції ООН, регіональних міжнародних організацій з проблем безпеки та оборони, політичних рішень на національному рівні.

Таким чином, проблема міжнародної інформаційної безпеки є вагомою складовою загальних проблем національної, регіональної та і побальної політики у сфері міжнародних інформаційних відносин і проявом тенденцій нових глобальних викликів і глибинних процесів і побалізації комунікацій. 

Процеси світової глобалізації, тенденції зрощування глобальних і регіональних проблем вплинули на можливості суверенних держав визначати напрями і стратегії політичних змін як всередині країни, так і в світі в цілому, обумовили необхідність створення потужного механізму міжнародних інститутів на регіональному рівні для розв'язання глобальних проблем міжнародного співробітництва характерною рисою європейської інформаційної політики в галузі безпеки та превентивної дипломатії є включення в систему прийняттю рішень регіональних міжурядових інститутів ОБСЄ та НАТО. Стратегій становлення інформаійного суспільства як основа міжнародного співробітництва та інтеграції країн Європи, нова регіональна політика, розвиток інтелектуальної (інформаційної) економіки, глобалізація та її наслідки для європейської спільноти обумовлюють діяльність міжнародної організації ОБСЄ, яка є правонаступницею наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) - політичного консультативного процесу, започаткованого 1972 року як Постійний міжнародний політичний форум між країнами НАТО та колишнього Варшавського договору.

Ідея проведення НБСЄ виникла в 60-х роках з метою врегулювання кризових ситуацій за допомогою доктрини миротворчості, превентивної дипломатії, переговорних процесів. Одним із перших документів про скликання НБСЄ як авторитетного міжнародного форуму була Бухарестська Декларація про зміцнення миру і безпеки в Європі 1966 року. Передбачалося обговорити і закріпити політичні і територіальні реалії Європи, відкрити інформаційний простір країн-учасниць для вільного обміну ідеями, вільного виявлення поглядів і професійної діяльності, зняти ідеологічне протистояння і міжнародну напруженість у відносинах між Заходом і Сходом. У період 1972-73 рр. у Гельсінкі відбулися консультації, у результаті яких були схвалені Заключні рекомендації конференції, що дістала назву «Блакитна Книга», і передбачали організаційні основи проведення Наради.

Основним підсумком діяльності НБСЄ стало ухвалення 1 серпня 1975 року Політичної Декларації - Гельсінського Заключного акту, який стосувався трьох основних сфер:

-безпеки і роззброєння, інформаційними складовими чого стали проблеми регіоншіьної безпеки, розвиток політичного діалогу між країнами НАТО та колишнього Варшавського договору, інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття спільних політичних рішень, обмін інформацією військового призначення для врегулювання регіональних конфліктів, забезпечення інформаційної безпеки і здійснення програми захисту від зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз, дотримання основних прав і свобод людини;

-економіки, науки, нових технологій та охорони навколишнього середовища, що включають поглиблення співпраці та обмін інформацією в галузі економіки, медицини, ядерної енергетики, співробітництво і дослідження у сфері нових комунікаційних та інформаційних технологій, раціональне використання природних ресурсів, спільне вирішення економічних проблем в європейському регіоні;

-співробітництва в гуманітарній та культурній сферах, яке передбачає участь ОБСЄ в інформаційних програмах міжурядових організацій - Ради Європи, Європейського Союзу та НАТО, міжособистісні контакти громадян різних країн, забезпечення плюралізму засобів масової комунікації, сприяння професійній діяльності журналістів, обмін у галузі культурного надбання, створення інформаційного банку даних спільної європейської спадщини «Пам'ять Європи», реалізація освітніх програм за новими напрямами комунікаційних та інформаційних технологій.

Нарада мала підбити підсумки Другої світової війни, зафіксувати існуючий політико-територіальний устрій, зміцнити загальноєвропейську безпеку, відкрити можливості для розширення