Чинники формування інформаційної безпеки Естонії

Загальноєвропейські політичні консультації, початок яким було покладено в Гельсінкі, набули нового змісту, відповідно до змін у міжнародному співробітництві. Визначальними етапами у діяльності ІІІ.СЄ стали форуми у Белграді (1977-78 рр.), Мадриді (1980-83 рр.), Іельсінкі (1992-94 рр.), Варшаві (1996-98 рр.), Стамбулі (1999 р.), Відні ( 2000 р.). 

До організації входять 54 країни Європи та світу, представники яких у рамках постійної Ради ухвалюють політичні рішення з усіх питань поточної діяльності ОБСЄ. 

До компетенції ОБСЄ як суб'єкта міжнародних інформаційних відносин (рішення про перетворення „Наради" в „Організацію" було прийнято на Будапештській конференції глав держав і урядів 1994 року) відносять напрями діяльності, визначені Гельсінською угодою (1975 р.), політичними меморандумами та іншими заключними документами організації. Засади інформаційної політики ОБСЄ викладені в розділі «Співробітництво в гуманітарній та інших галузях» Гельсінського Заключного акту 1975 року. Країни-учасниці, усвідомлюючи потребу встановлення взаєморозуміння між державами, відзначаючи важливе значення інформації та підкреслюючи істотну і впливову роль преси, радіо, телебачення, кіно, видавництв, ставлять за мету сприяти вільному і незалежному поширенню всіх форм інформації, заохочувати співробітництво в галузі комунікації та міжнародних інформаційних відносин, створювати умови для здійснення професійної діяльності представникам засобів масової комунікації незважаючи на кордони і в зонах воєнних конфліктів. Зокрема, у документі визначено такі напрями співпраці в інформаційній сфері, як забезпечення вільного доступу до інформаційних джерел, сприяння поширенню інформації, важливої для суспільства; ефективне поширення друкованої інформації (газет, журналів, інших друкованих видань), сприяння поширенню кінорадіотелевізійної продукції; співпраця в галузі інформації, яка передбачає заохочення міжнародного обміну інформацією на основі коротко або довгострокових угод чи домовленостей, зокрема між медіаорганізаціями (телеграфними агентствами, видавництвами, видавничими організаціями, телерадіо-організаціями, журналістськими спілками і федераціями); вдосконалення умов діяльності журналістів, що передбачає спрощення процедури видачі віз, оформлення поїздок журналістів країн-учасниць, сприяння ввезенню технічного устаткування для здійснення професійної діяльності.

Крім того, Гельсінський Заключний акт містить низку інших розділів, що стосуються діяльності в галузі інформації: розділ про обмін економічною і комерційною інформацією, який включає публікацію статистичних даних про виробництво, національний прибуток, бюджет, споживання, зовнішню торгівлю; розділ про поширення інформації, яка використовується для економічного прогнозування з метою розвитку торгівлі, вільного переміщення товарів і послуг через кордони держав; розділ про співробітництво у галузі культури, в якому йдеться про розширення зв'язків між країнами. У Гельсінському Заключному акті під впливом інформаційної революції перед країнами-учасницями ОБСЄ були поставлені головні цілі: забезпечити вільний обмін ідеями, і юглядами за допомогою традиційних або нових комунікаційних засобів незалежно від територіальних і мовних бар'єрів.[12]

 Заключний акт - це знаменний міжнародний політичний документ, який заклав основи для забезпечення миру, стабільності та співпраці в Європі, крім того, ним європейські держави, США та Канада підтвердили прихильність принципам миру і співробітництва на засадах ООН.

Подальші угоди, підписані в рамках ОБСЄ, сприяли розширенню діяльності в галузі інформації і комунікації, що відбито в пакетах документів політичних декларацій 1975-1991 рр., зокрема, йдеться про Мадридський Заключний документ (1986-88 рр.), Віденський Заключний документ (1980-83 рр.), Стокгольмський Заключний документ (1986 р.), Комюніке Лондонського Інформаційного форуму ОБСЄ (1990 р.).

Важливим етапом на шляху досягнення політичного консенсусу стало прийняття Віденського Заключного документу, підписаного в січні 1989 року, яким країни-учасниці проголосили своїм обов'язком «докладати подальших зусиль у напрямі більш вільного та широкого поширення інформації всіх видів, сприяти співробітництву в сфері інформації та поліпшенню умов праці журналістів, гарантувати індивідам право вільно вибирати для себе джерела інформації». Цей документ відображає значний прогрес у вирішенні спірних проблем права країн припиняти телерадіомовлення з-поза меж,національних територій. Раніше позиція Радянського Союзу стосувалася права припиняти телерадіомовлення з-за кордону в інтересах державної безпеки і суверенності СРСР (на території СРСР припинялися трансляції радіостанцій „Голос Америки", „Свобода", „Німецька хвиля", „Радіо Ватикану", „Вільна Європа" та ін.).

 Країни-учасниці зобов'язувалися «гарантувати, що радіослужби, які працюють відповідно до положень ІТУ (Міжнародної Телекомунікаційної Спілки) про радіомовлення, можуть безпосередньо і безперешкодно транслюватися в цих країнах».

Якщо на Віденській зустрічі було досягнуто домовленості про проведення Інформаційного форуму з метою обговорення актуальних проблем доступу, поширення та обміну інформацією в країнах- учасницях НБСЄ/ОБСЄ, то Інформаційний форум, який відбувся у Лондоні 1990 року, виніс на політичні дискусії проблеми транскордонного поширення інформації, вільного доступу та обміну інформаційними даними, поглиблення співпраці в галузі інформаційних відносин, спри¬яння діяльності журналістів.

З програмними заявами з проблем співробітництва в галузі інформації, реалізації домовленостей, узгоджених у Гельсінкі, Мадриді та Відні, виступили глави всіх делегацій країн-учасниць. Згідно з рішеннями уряду Франції, журналістам із країн НБСЄ/ОБСЄ видаються багаторазові візи строком на один рік (процедура надання віз у Францію із впровадженням комп'ютерних технологій займає кілька днів) для безперешкодного здійснення професійної діяльності. Позитивну реакцію західних країн викликала пропозиція радянської сторони про створення спільно-європейської інформаційно-культурної телепрограми. Інша пропозиція -про створення спільної Європейської інформаційної ради з метою сприяння неформальному живому обміну думками за участю представників урядових і журналістських організацій - не набрала більшості голосів. Країни Європейського Союзу та НАТО запропонували передбачити здійснення спільних проектів на комерційній основі для розвитку сучасних засобів зв'язку, створення загальноєвропейських технологічних стандартів у галузі телекомунікацій, аудіовізуальних засобів, комп'ютерних технологій, стандартизації, інтегрування та кодування інформації.[8]

На Лондонському Інформаційному