Діяльність статистичних комітетів на Одещині у ХІХ – на початку ХХ століття

Наприкінці ХІХ ст. розвиток адміністративної статистики в Російській імперії було проаналізовано в узагальнюючий праці Л. Федорович. Найхарактернішою особливістю цього масиву літератури є те, що в цих працях розглядались в основному умови та сам процес організації центральних установ адміністративної статистики. В них майже не міститься інформація про місцеві статистичні комітети, що відігравали роль посередників при збиранні та обробці відомостей для центру. Хоча звичайно статті у періодичних виданнях дають нам змогу як простежити досягнення та недоліки у роботі статистичних комітетів, так і побачити реакцію суспільства на реформування установ місцевої адміністративної статистики та оцінити взагалі їх діяльність. Крім того, саме у періодичних виданнях частіше за все друкувалися рецензії на праці членів статистичних комітетів. Отже, вони є першими публікаціями, в яких аналізувалась творчість цих дослідників, висвітлювались позитивні сторони та певні огріхи їх розвідок. Перші спроби узагальнення та осмислення діяльності місцевих статистичних установ Російської імперії містяться в історіографічних працях В. Іконникова.

Наступний етап (кінець ХІХ ст. – 70-ті рр. ХХ ст.) характеризується виникненням досліджень, в яких висвітлювався та аналізувався процес організації статистичних закладів в центрі Російської імперії та в різних регіонах. Нові підходи відбилися у збірнику, присвяченому ювілею центрального статистичного комітету, де описується історія виникнення статистичних закладів в МВС та всі перетворення, що відбувалися з комітетом протягом 50 років.

Після подій 1917 – 1920-х рр. дослідження тривали й у еміграції. У 1925 р. в Празі була видана робота Ф. Щербини, присвячена історії статистики і статистичних установ. В роботі докладно аналізується еволюція статистичних установ в Російській імперії, їх видання, цінність наведеної в них інформації та взаємодії центрального і міських комітетів.

У 30-ті рр. ХХ ст. в радянській країні питання про саме поняття “статистика”, її предмет, роль та значення були перенесені в ідеологічну площину. Проте в другій половині 40-х – поч. 50-х рр. було видано декілька загальних нарисів з історії статистичних досліджень.

Серед робіт 50 – 60-х рр. не можна не відзначити праці М. Птухи, Б. Плошко. Дослідженням проблем історії статистики в 60 – 70-ті рр. ХХ ст. займався А. Гозулов, частково в своїх працях висвітлював ці питання Т. Рябушкін. Чільне місце серед досліджень кінця 70-х рр. ХХ ст. посідає монографія Б. Литвака.

В зв'язку з бурхливим розвитком краєзнавства, регіоналізацією досліджень кінець ХХ ст. характеризується більшою увагою до висвітлення не загальних процесів, а їх складових, до вивчення спадщини окремих губернських та міських статистичних комітетів. Саме тому у 80 – ті рр. ХХ ст. розпочинається третій етап, який триває до наших днів. В працях дослідниці І. Комарової зроблено не тільки аналіз науково-історичної діяльності місцевих статистичних комітетів, а й проаналізовано їх видання.

Серед статистичних установ на півдні України найбільш повно досліджена історія ХГСК. Особливо слід відзначити роботи херсонських істориків І. Сінкевич, Є. Сінкевич, О. Макієнко, які вивчають внесок статистиків Херсонської губернії у вивчення історії краю, напрямки та тематику їх робіт. С. Заремба у монографії “Українське пам'яткознавство: історія, теорія, сучасність” приділяє увагу і внеску губернських статистичних комітетів у справу виявлення та збереження рухомих пам'яток. Те, що тенденція вивчення статистичних установ актуальна не тільки в Україні, а й в Росії, доводить праця російського дослідника В. Бердинських. Дослідник спромігся проаналізувати діяльність губернських статистичних комітетів 50 губерній європейської частини Росії, де синхронно було проведено реформування цих установ та основні елементи їх науково-історичної діяльності, які в значній мірі однотипні.

Проте, треба відмітити, що праці більшості сучасних дослідників включають, як правило, лише фрагментарний і епізодичний огляд біографії членів, їх найвідоміших розвідок та діяльності статистичних комітетів. Спеціального дослідження діяльності ГСКНК, ОСК, ХГСК та БСК не створено.

Джерельна база дослідження досить різноманітна і широка. Вона складається як з джерел, що виникли в результаті діяльності комітетів, так і з матеріалів багаторічної дослідницької роботи членів місцевих статистичних комітетів.

Серед опублікованих джерел першу групу складають періодичні видання статистичних комітетів: “Памятные книжки”, “Календари”, “Ежегодники”, “Сборники” та “Труды”. Саме там міститься головна інформація про функціонування комітетів. Одну з використаних у дослідженні груп джерел складають твори сучасників і учасників процесу становлення адміністративної статистики в центрі та на місцях. До цієї групи відносяться праці членів Головного статистичного комітету Новоросійського краю (А. Скальковського), Одеського (П. Бруна, І. Федорова, І. Шмакова), Херсонського (В. Раєвського, А. Смирнова, А. Чиркова), Бессарабського (Г. Горе, О. Єгунова) статистичних комітетів та викладачів навчальних закладів (А. Рославського, Є. Зябловського), державних діячів (К. Арсеньєва, К. Германа). Праці, написані членами губернських та міських статистичних комітетів, дають змогу дослідити коло наукових інтересів комітетів та головні напрямки їх діяльності. Свої розвідки вони публікували не тільки у виданнях комітетів, а й в інших збірниках. Третю групу джерел складають статистичні матеріали – додатки до щорічних звітів, що виходили у вигляді “Обзоров”, “Сборников статистических сведений”. Останню групу за переліком, але не за значенням, складає – “Полное собрание законов Российской империи”.

Для такої маловивченої проблеми опублікованих джерел виявилося недостатньо. Архівні документи, що були залучені для написання роботи, зберігаються у таких архівних установах, як Інститут рукопису наукової бібліотеки