Експериментальна методика формування культури мовлення першокласників

 Запорукою правильного наголошування слів першокласниками є відповідне мовлення вчителя. Спочатку діти впізнавали наголошений звук під час виразного вимовляння слова вчителем, а потім – у вимові товаришів та у власному голосному мовленні. Слід зазначити, що п'яти – семихвилинні вправи на визначення наголосу в словах викликали в учнів зацікавлення.

В експериментальному класі ми ставили перед учнями такі завдання: а) Змініть слова так, щоб наголос перейшов на другий склад: сéла – (селó), кнúжка – (книжкú), чóвен – (човнú), хáта – (хатú), рíчка – (річкú), мóре – (моря′).

б) Змініть слова так, щоб наголос перейшов на перший склад: водá – (вóди), перó – (пéра), вербá– (вéрби), пташкú – (птáшка). 

- Поясніть, як змінилося значення слів, після зміни наголошуваного складу.

в) Додайте до слова склад ви- і простежте, що станеться з наголосом: ростú – (вúрости), мúти – (вúмити), нестú – (вúнести).

 Важливо, щоб учні вміли визначати наголошені звуки у власній вимові, вголос та мовчки. На початку таких вправлянь використовувалися таблиці з серіями предметних малюнків. Учням пропонувалося відшукати зображення предметів, у назвах яких наголос чується на першому складі. Перед тим, як вимовити вголос потрібні слова, дитина вимовляє їх пошепки, про себе, переконуючись у тому, який із двох складів вимовляється сильніше, з більшим напруженням мовних органів. Пізніше діти добирали слова до складових моделей на дошці з наголосом на першому та другому складах: мáма, сóнце, лíто, квíтка; водá, земля′, росá, морóз. Важче першокласникам добирати слова до трискладових моделей (вýлиця, кринúця, сторонá).

Вправи на визначення в словах наголосу ми органічно поєднували із завданнями лексичного та граматичного характеру, наприклад:

а) Утворіть форму множини (за зразком „один - багато”) від таких слів-назв предметів: човен, хустка, книжка, болото, поле, море.

У кожному слові визначити наголос.

б) Поставте в поданих словах знак наголосу. Випишіть окремо слова з наголошеним першим складом, другим, третім.

в) Змініть в словах наголос так, щоб змінилося їх значення: дорогá, зáмок, на бéрезі, купú, сíм'я.

Складіть речення з кожною парою слів.

г) Прочитайте і поясніть значення виділених слів. Чим вони схожі і чим відмінні.

Ранок сонячний настав,

я жену гусей на став.

Лине пісенька дзвінка, 

голосніша від дзвінка.

ґ) Дайте повну відповідь на поставлені запитання: Хто сьогодні черговúй? Які ознáки характерні для яблука? Якого числа святкують Новúй рік?

д) Прочитайте і зверніть увагу на наголошений склад у словах тренувальних карток.

е) Заучування віршів, прислів'їв, загадок, скоромовок. Для віршованої форми характерними є ритм і рима, тому будь-яке зміщення наголосу в словах призводить до зміни ритму або послаблює риму, а тому виступає засобом самоконтролю. Наприклад, наведені нижче строфи допомагають сформувати в учнів правильне наголошування виділених слів. 

2) Вимова слів із наголошеними та ненаголошеними [е]та [и].

Якщо учні легко засвоюють те, що наголошенні [е] та [и] у словах вимовляються чітко, наприклад: лéбідь, мúло, дéрево, то з вимовою ненаголошених [е], [и] існують певні проблеми. Слід відзначити, що значна частина учнів, які прийшли до школи не володіли навичками правильної вимови слів з ненаголошеними [е], [и]. Навіть ті діти, які ще до школи здобули такі навички, згодом, протягом навчання, втратили їх під впливом графіки і почали читати ненаголошені звуки [е], [и] відповідно до їхнього написання, а отже – неправильно, з порушенням орфоепічних норм. Ті ж учні, які ще до школи, в умовах діалектного оточення засвоїли нелітературну вимову ненаголошених голосних продовжували зміцнювати ці неправильні навички, а тому потребували з боку вчителя особливої уваги та застосування додаткових прийомів подолання вимовних недоліків.

На жаль вчителі зовсім не звертають уваги на вимову ненаголошених [е], [и] в першому класі. А починають роботу з даної теми лише в другому класі, коли вивчають написання ненаголошених [е], [и], а часто і самі вчать дітей неправильно вимовляти слова з ненаголошеними [е], [и], з метою правильного написання таких слів.

Ми пропонували першокласникам зіставляти вимову виділених слів, наприклад, у реченнях: Ми бачили красиві сéла. До нашого селá приїхали артисти. Учні гарно пúшуть. Вони писáли листа.

Ми ставили перед учнями завдання: 

- Прочитайте, вказуючи, яких із виділених слів з ненаголошеними голосними [е], [и] наголошені, а в яких ненаголошені? 

- Чи однаково вимовляються і позначаються голосні [е], [и] в цих словах? 

 Враховуючи те, що явище взаємонаближеного вимовляння слів з ненаголошеними голосними [е], [и] є характерними виключно для усного мовлення, під час початкового ознайомлення з ними особливо важливого значення необхідно надавати спостереження за звучанням слів з цими звуками. Так для загострення уваги на особливостях вимови ненаголошених [е], [и] ми пропонували учням уважно послухати і сказати , який голосний звук вони чують у першому складі таких слів: [л и с т о ч о к], [з е р н о], [з иֿм а], [ с е л о].

Цілком закономірно, що діти, дослухаючись до літературної вимови цих слів давали різні відповіді: одні чули [е], інші [и]. Далі, ми звертали