Емпіричне дослідження волі та вольової поведінки особи юнацького віку

Тому розуміння феномена волі можливе лише на основі синтезу різних теорій, на основі врахування поліфункціональності волі як психологічного механізму, що дозволяє людині свідомо керувати своєю поведінкою.

 

 

Розглянемо наступні підходи до вивчення питання волі та вольової поведінки особистості, що склались в історії американської та вітчизняної психології.

Воля як волюнтаризм. У спробах пояснити механізми поведінки людини в рамках проблеми волі виник напрям, що отримав в 1883 р., з легкої руки німецького соціолога Ф. Теніса, назву «волюнтаризм» і визнає волю особливою, надприродною силою. Згідно з ученням волюнтаризму, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають хід психічних процесів. В крайньому своєму вираженні волюнтаризм протиставляв вольовий початок об'єктивним законам природи і суспільства, стверджував незалежність людської волі від навколишньої дійсності [20].

Проти волюнтаризму виступали і фізіологи, які вольову (довільну) поведінку розглядали не тільки як детерміновану, але і як рефлекторну. Вперше це положення було обґрунтоване І. М. Сєченовим в його класичній роботі «Рефлекси головного мозку». Сєченов категорично не погоджувався з тим, що «так як людина вільна чинити як і відповідно до своїх думок і бажань, так і наперекір їм, – значить, між нею і вчинками повинна стояти особлива вільна сила, яка і називається волею» [23, с. 246].

Чи наша воля цілком визначається тими умовами, зовнішніми і внутрішніми, в яких ми живемо і діємо? На це питання, як наша безпосередня свідомість, так і наукові дані допускають двоякого роду відповідь: з одного боку, ми відчуваємо себе вільними у своїх вчинках, діях і рішеннях, з іншого боку, також безсумнівно, що вплив навколишнього середовища в значній мірі обумовлює всю нашу діяльність. Звідси виникли два протилежні вчення: одне – що заперечує свободу волі (детермінізм), інше – що визнає її (індетермінізм) [20, c. 223].

Противники волюнтаризму стверджували, що свобода волі означає не що інше, як можливість приймати рішення зі знанням справи. Причому ця можливість відноситься і до придушення спонукань, а не тільки до ініціації дій. Недарма Л. С. Виготський [5], посилаючись на Ш. Блонделя, писав, що вольова, або довільна, поведінка є поведінкою соціальною по своїй суті і що максимум волі є максимум покори. Тому відсутність свободи в прийнятті рішень ще не говорить про відсутність волі.

Воля як вільний вибір. Американський психолог У. Джеймс вважав головною функцією волі прийняття рішення про дію за наявності у свідомості одночасно двох або більше ідей руху. Наявність конкуруючої ідеї гальмує перехід уявлення про рух в дію, тому для вчинення дії треба здійснити вибір ідеї і прийняти рішення. Вибір здійснюється на основі інтересу і полягає в напрямку уваги на обраний об'єкт, після чого починається рух, так як імпульс до руху повідомляє та ідея, яка в дану хвилину опанувала увагою людини. У. Джеймс вважав волю самостійною силою душі, що володіє здатністю до прийняття рішень про дію[20].

Л. С. Виготський при обговоренні проблеми волі також пов'язував це поняття зі свободою вибору: «Самим характерним для оволодіння власною поведінкою є вибір, і недаремно стара психологія, вивчаючи вольові процеси, бачила у виборі саме вольовий акт» [5, с. 274].

В. М. Аллахвердов [1] вважає проблему свободи волі, свободи вибору «чи не найстрашнішою» в психології та філософії. Автор зазначає, що як відповідь «так», так і відповідь «ні» на питання про те, чи вільна людина у своєму виборі, ведуть нас у глухий кут, про що свідчить практично вся історія людства. В. М. Аллахвердов підкреслює, що, з одного боку, одвічним є бажання відповісти «так», тому що, як переконують нас гуманісти, саме свобода волі робить людину людиною. Звідси випливає положення про те, що людина повинна нести моральну відповідальність за свої вчинки і діяння. Але, з іншого боку, варто відповісти «ні», тоді доведеться визнати поведінку людини недетермінованою і, тим самим такою, що не підлягає природничо-науковому поясненню. Така відповідь веде до містики та ірраціоналізму. Але заперечення свободи вибору, продовжує В. М. Аллахвердов, породжує інші складності. Відмова від свободи негайно перетворює людину на автомат, машину, нехай навіть найхимернішу, як писав І. М. Сєченов. Виникає питання: невже дійсно людина не більш ніж автомат? Таким чином, ні визнання свободи волі, ні визнання суворого детермінізму не вирішує проблему пояснення поведінки і діяльності людини, – підсумовує В. М. Аллахвердов.

П. В. Симонов [24] спробував переформулювати проблему свободи вибору. Визнаючи детермінізм, він прийшов до висновку про ілюзорність свободи вибору і поставив питання: чому, якщо свободи вибору немає, нам все-таки здається, що вона є? Пояснення цьому факту він бачив у тому, що існують певні внутрішні процеси, які впливають на свідомість, але при цьому не можуть бути усвідомлені. Тоді усвідомлюваний результат цих процесів для людини здається несподіваним, виникаючим нізвідки, а отже, недетермінованим.

Як вільна воля, так і детермінізм – це поняття, які не мають загальноприйнятих визначень, але основними теоретичними позиціями є жорсткий детермінізм, м'який детермінізм і лібертаріанізм. Жорсткий детермінізм передбачає, що людська поведінка повністю визначається чинниками,