Емпіричне дослідження волі та вольової поведінки особи юнацького віку

Довільна дія, за А. Н. Леонтьєвим, характеризується тим, що зміст мотиву і мети в ній не збігається. Багато вчених розглядали і розглядають механізм мотивації як вольовий. Відзначаючи це, Б. В. Зейгарник з співавторами писала: «Проблема оволодіння своєю поведінкою (на рівні оволодіння власною мотивацією) традиційно ставиться в психології як проблема волі. Вольова поведінка розглядається різними авторами як процес виробництва нових мотиваційних утворень, що сприяють розгортанню поведінки в обраному напрямку».

Не зводив волю до мотиву П. В. Симонов, який справедливо вважав, що неможливо вважати волею домінуючу в даний момент потребу. Воля – це не просто панівна потреба, – писав він, – а деякий спеціальний механізм, додатковий до однієї з конкуруючих мотивацій [24].

В. А. Іванников [8] задавався питанням про те, що міститься загального в наступних поняттях, за допомогою яких описують і пояснюють феномен волі або вольової поведінки: дію без актуальної потреби; дію при конфлікті мотивів; дію з урахуванням їїнаслідків і моральних міркувань; дію по суспільній необхідності; довільно обрану дію, вільну від наявної ситуації; стримування своїх бажань; подолання перешкод і т. д. В. А. Іванников дав таку відповідь: всі ці поняття містять у собі момент зміни спонукань шляхом зміни сенсу дії. Він також вважав, що про волю починають говорити тоді, коли виявляється недолік спонукання до заданої дії. З одного боку, В. А. Іванников дотримувався розуміння волі з мотиваційних позицій, а з іншого боку, мабуть, примикав до прихильників розуміння волі як вольової регуляції, пов'язаної з подоланням труднощів.

Погляди В. А. Іванникова піддалися справедливій критиці з боку В. К. Калина [13]. Останній зазначає, що спочатку В. А. Іванников звузив проблему довільної мотивації до питання про спонукання, а потім звів її до свідомої зміни мотиву. І воля, і довільна мотивація у В. А. Іванникова є свідомою формою спонукальних причин дії – і тільки. Таким чином, робить висновок В. К. Калін, основний недолік уявлень В. А. Іванникова про волю -те, що розглядання ним волі лише як різновиду довільній мотивації не дозволяє охопити всіх вольових проявів, зокрема управління людиною своїми психічними процесами при виконанні дій та здійсненні діяльності.

Таким чином, багато даних говорять на користь того, що зводити волю до довільної мотивації немає підстав. Для іншої групи дослідників мотивація є однією із сторін вольової поведінки, вольового спонукання (К. Н. Корнілов [1957]; Л. С. Виготський [5]; В. Н. Мясищев [1930]; П. А. Рудик [1967]). Нарешті, третій напрямок взагалі ставить під сумнів зв'язок волі з мотивацією.

Воля як особлива форма психічної регуляції. Одним з перших дослідників, що звернули увагу на волю як особливу форму психічної регуляції поведінки, був і М. Я. Басов [2]. Воля розумілася ним як психічний механізм, за допомогою якого особистість регулює свої психічні функції, прикладаючи їх один до одного і перебудовуючи відповідно до розв'язуваного завдання. Влада особистості над своїми душевними станами «можлива тільки при наявності в складі її душевної єдності якогось регулятивного фактора. Таким фактором здорова особистість завжди і володіє в дійсності. І ім'я його – воля»[2, с. 14].

В. І. Селіванов також виділяв, поряд із спонукальною, регулюючу функцію волі. Для нього воля – це здатність людини свідомо регулювати свою поведінку. «... Воля є регулююча функція мозку, – писав він, – виражена в здатності людини свідомо керувати собою і своєю діяльністю, керуючись певними мотивами і цілями» [21, с. 17].

Відомий американський психолог та психотерапевт Р. Мей [33] характеризував волю як категорію, що визначає здатність особистості організовувати свою поведінку таким чином, щоб відбувався рух до заданої мети, в заданому напрямі. На відміну від бажання, воля передбачаєможливість вибору, несе в собі риси особистісної зрілості і вимагає розвиненої самосвідомості.

В. К. Калін вважав, що дослідження феномену волі в рамках аналізу предметної дії не призвели до успіху в розкритті сутності волі. На його думку, специфіку поняття волі не можна виділити і при аналізі мотивації, так само як і при розгляді волі тільки як механізму подолання перешкод. Специфіку волі дослідник бачив у регуляції людиною власних психічних процесів (перебудові їх організації для створення оптимального режиму психічної активності) і в перенесенні мети вольових дій з об'єкта на стан самого суб'єкта.

Воля як механізм подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод і труднощів. У свідомості більшості людей, не обізнаних у психології, слово «воля» виступає як синонім вольової регуляції, тобто здатності людини долати виникаючі труднощі. Однак і багато психологів розуміють волю тільки як психологічний механізм, що сприяє подоланню перешкод. К. Н. Корнілов у зв'язку з цим стверджував, що про волю людини судять насамперед по тому, наскільки вона здатна справлятися з труднощами. Аналогічне розуміння волі можна знайти і в інших публікаціях. В. І. Селіванов бачить специфіку волі «у свідомій