Фактор особистості у формуванні та здійсненні зовнішньої політики у сучасній міжнародній системі

Структура та обсяг дисертації складаються з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг роботи становить 188 сторінок, в тому числі список використаних джерел та літератури (381 найменування) 22 сторінки.

 

 

У вступі, обґрунтовується актуальність проблеми, визначаються мета, завдання, розкривається наукова новизна та практичне значення роботи, розглядається джерельна база, дається характеристика наукової розробки теми.

Перший розділ “Теоретико-методологічні основи вивчення політичного лідерства” присвячено розгляду сучасних підходів до вивчення політичного лідерства та опрацюванню методів дослідження особистості політичного лідера у міжнародних відносинах.

Інституалізація науки про політичне лідерство як самостійної галузі соціального знання відбулась у 50-ті роки XX-го сторіччя. Помітну роль у теоретичній розробці даної проблеми зіграли роботи американських вчених. Серед них – роботи С. Хаймана, Дж. Барбера, Е. Харгроува, присвячені дослідженню президентства, роботи по соціології політичної влади К. Дойча, системному політичному аналізу Г. Алмонда, а також роботи Г. Кісінджера, Р. Таккера, Л. Едінгера та інших. Необхідність пошуку адекватної дослідницької бази для вдосконалення системи політичного керування суспільством суттєво розширила рамки цих досліджень та підвищила їх практичну значимість.

Не випадково, ще в к. 60-х рр. Д. Растоу підкреслював, що концепція політичного лідерства може стати центральною ланкою нового загальноохоплюючого та динамічного теоретичного погляду на політичний процес в цілому, оскільки лідер як більш помітна у будь-якому політичному процесі фігура, що приймає рішення, від якого виходить та до якого надходить інформація, хто здійснює функцію влади, утворює та керує інститутами, спроможний зібрати до купи всі ці різнорідні елементи. Разом з тим, керівник проектів дослідження лідерства Університету Огайо М. Херманн стверджує, що вчення про політичне лідерство знаходиться лише на початковій стадії розвитку. Політичне лідерство – найбільш досліджений, і разом з тим найменш зрозумілий феномен.

Ключовою проблемою при виборі підходу до вивчення лідерства є питання про співвідношення двох факторних груп: особистісного (суб'єктивного) аспекту явища та соціального середовища (соціально-політичної системи). Серед основних сучасних підходів до вивчення політичного лідерства слід виділити наступні: психологічний підхід; сучасні психоаналітичні концепції; концепції “авторитарної особистості”; біхейвіористські концепції.

Поняття політичного лідерства включає два аспекти: 1) формально-посадовий статус, пов'язаний з володінням владою; 2) суб'єктивну діяльність по виконанню покладеної на лідера соціальної ролі. Автор робить висновок, що суб'єктивний аспект набуває особливого значення, коли мова йде про політичне лідерство у: а) країні із нестабільною політичною системою, б) що знаходиться у стані війни, в) в якій лідера не обрано демократичним шляхом та г) існує ситуація, яку в сучасній американській політології прийнято називати кризою лідерства у всіх сферах суспільного життя. Подібні умови є характерними для країн, що знаходяться у перехідному періоді.

Автор вважає, що класичний державоцентричний підхід, за яким члени урядових делегацій та голови держав, що сідають за стіл переговорів, є лише “фізичним втіленням” держав, які вони представляють, не дозволяє повною мірою пояснити особливості формування та здійснення зовнішньої політики.

Фундаментальним тут є припущення про те, що влада та інтерес – дві концепції, що є базовими при вивченні міжнародної політики, – є когнітивними за своєю природою. Ні влада, ні інтерес не носять об’єктивного характеру. Навпаки, вони обумовлені характером переконань індивідів, яким належать. Когніції – переконання особистості та процеси побудови нею суджень, – мають значення, оскільки вони лежать в основі всієї політичної поведінки та утворюють основу розуміння лідером влади та політичних інтересів.

З огляду на велику кількість робіт, присвячених вивченню впливу суб’єктивного фактору на зовнішню політику, можна стверджувати, що когніції відіграють важливу роль у поясненні міжнародних відносин. Невизначеність та суб’єктивні переконання дійових осіб складають важливу частину процесу вибору, і саме невизначеність робить питання особистісних відмінностей сприйняття центральним.

На сьогодні можна виділити чотири основні напрямки дослідження когніцій у міжнародних відносинах – методи, що базуються на вивченні операційного коду, побудові когнітивних карт, теорії уявлень, та вивченні когнітивних стилів. Корисність цих методів для широких наукових кіл, що займаються вивченням міжнародних відносин, залежить значною мірою від готовності окремих дослідників їх використовувати. За їх допомогою досліджувалися події, що призвели до початку Першої та Другої світової воєн, Кубинська криза, В’єтнамська війна, конфлікт навколо Фолклендських островів, війни у Перській затоці.

Автор робить висновок, що ці методи у поєднанні з системами автоматичного конвент-аналізу можуть потенційно змінити наше розуміння міжнародних відносин. Вони мають значні переваги перед теорією ігор та роблять можливим новий погляд на політичний реалізм та прийняття рішень. Вони можуть допомогти у розв’язанні конфліктів, ідентифікуючи фундаментальні уявлення їх учасників, що перешкоджають, або, навпаки, можуть сприяти веденню переговорів та досяганню згоди.

Другий розділ “Фактор особистості у формуванні зовнішньої політики держави в умовах кризи” розглядає шляхи впливу фактору особистості на зовнішню політику та особливості прийняття рішень політичними лідерами у сучасних міжнародних відносинах, зокрема за умов зовнішньополітичної кризи.

Прийняття рішення – це акт вибору серед наявних альтернатив, які характеризуються певним ступенем невизначеності. У зовнішній політиці ступінь