Фактор особистості у формуванні та здійсненні зовнішньої політики у сучасній міжнародній системі

Зовнішня політика при Путіні стала прагматичною, ресурсом для реалізації “російського економічного проекту”, а не навпаки, як було при Радянському Союзі, коли внутрішні ресурси використовувалися для реалізації зовнішньополітичних амбіцій. За американською термінологією, Путін відбувся як зовнішньополітичний президент, тобто він бере безпосередню участь у формуванні та здійсненні зовнішньої політики, а не покладатися у зовнішньополітичній сфері на своїх підлеглих.

На закінчення зазначимо, що приклад Слободана Мілошевича добре ілюструє твердження про те, що за певних умов, найвірогідніше таких, що характеризуються як кризові, окремо взята особа, а точніше – політичний лідер, здатна дуже суттєво вплинути на політику окремо взятої держави або навіть цілого регіону. Це дозволяє зробити висновок, що ігнорувати при аналізі зовнішньої політики тієї чи іншої країни так званий фактор особистості дослідник, котрий ставить перед собою мету спрогнозувати розвиток ситуації на майбутнє, не може.

Зовнішня політика РФ за часів президентства Б. Єльцина суттєво відрізняється від зовнішньої політики РФ при Президенті В. Путіні. Це, за умов відсутності різких змін у зовнішньополітичному оточенні Росії, також свідчить на користь твердження про те, що фактор особистості політичного лідера впливає на формування та реалізацію зовнішньої політики держави.

 

 

1. Сучасна глобалізація світового процесу веде до збільшення кількості учасників міжнародних відносин, що ставить під сумнів ключові положення державоцентричної моделі міжнародних відносин. На міжнародну арену виходять актори, що раніше перебували за межами традиційної теорії міжнародних відносин.

2. Вплив вищого керівництва держави на формування її зовнішньої політики реалізується головним чином через механізм прийняття рішень. Тому дослідження прийняття зовнішньополітичних рішень дозволяє прогнозувати зовнішню політику окремої держави. Варто розрізняти рішення управлінські і рішення політичні, лідерство та управління. Перше вимагає дослідження феномену харизми та пов’язаного з ним питання легітимності формального політичного лідера в очах громадськості.

3. Діяльність формального політичного лідера – президента, прем’єр-міністра, міністра закордонних справ, – у сфері зовнішньої політики регулюється юридичними та неюридичними нормами, усталеними традиціями та звичаями. Лідер демократичної країни до того ж має враховувати громадську думку та настрої, пануючі у суспільстві. Однак, за кризових умов функціонування всієї державної системи зазнає значних змін, головною з яких є зменшення кількості юридичних та неюридичних обмежень на дії вищого керівництва країни. Безпосередньо у системі прийняття зовнішньополітичних рішень за умов зовнішньополітичної кризи відбуваються зміни, що ведуть до збільшення впливу окремо взятого політичного лідера на формування та здійснення зовнішньої політики держави. Це пояснюється тією обставиною, що коло осіб, які задіяні у прийнятті рішення у кризовий період суттєво звужується, що обумовлено самою природою кризи – час на прийняття рішення суттєво обмежено, ситуація є нестандартною та вимагає прийняття нетрадиційних рішень, пов’язаних зі значним рівнем ризику.

4. Діяльність політичних лідерів у міжнародних відносинах характеризується високим ступенем складності та різноманітності. Ця діяльність невід'ємно пов'язана з процесом прийняття зовнішньополітичних рішень, який, в свою чергу, обумовлений особливостями індивідуального сприйняття оточуючого світу тими, хто у ньому задіяний, що веде до необхідності залучення до вивчення міжнародних відносин наробок політичної та соціальної психології, зокрема когнітивної теорії. Постулатом досліджень у цій сфері є твердження про те, що оскільки особи приймають рішення, то важливо знати, яким чином вони це роблять, які чинники при цьому на них впливають. Прийняття зовнішньополітичних рішень неможливо адекватно пояснити або спрогнозувати, не звертаючись до процесу мислення окремих його учасників. Ризик, невизначеність, складність та багатозначність є ключовими факторами, що характеризують середовище зовнішньополітичної кризи. Сприйняття всіх чотирьох компонентів є суб'єктивним.

5. В умовах, коли зовнішньополітичні рішення приймаються обмеженим колом осіб, дослідник міжнародних відносин не може нехтувати психологічними особливостями задіяних осіб. Різні лідери демонструють різні стилі лідерства – по різному підходять до виконання своїх функцій, по різному відносяться до людей, що їх оточують, по різному отримують інформацію та по різному приймають рішення. Ці відмінності є суттєвими – вони впливають на зовнішню політику держави.

6. Суть політичного лідерства полягає у діях, спрямованих на зміну оточуючого середовища. Його специфічний характер залежить від комбінації трьох елементів: особистісних рис лідера, інституційних інструментів, що є у його розпорядженні, та ситуації, у якій він знаходиться. Отже при відтворенні механізму прийняття рішень політичним лідером слід враховувати всі три групи факторів.

7. Важливим питанням при вивченні фактору особистості у міжнародних відносинах є взаємодія ситуаційних та психологічних факторів. При вивченні прийняття зовнішньополітичних рішень, необхідно, до початку аналізу психологічних особливостей політиків, приділити увагу середовищу дій лідера та інституційній системі влади окремо взятої країни. Особливу увагу слід також приділити впливу оточення на дії політичного лідера, вивчити