Фактор особистості у формуванні та здійсненні зовнішньої політики у сучасній міжнародній системі

Систематизуючи теоретичні передумови можна зробити висновок, що механізм прийняття політичних рішень включає в себе: систему суб'єктів, що приймають рішення; систему законодавчих норм та обмежень, на базі яких приймаються рішення; функціональні зв'язки між суб'єктом та об'єктом рішення; систему забезпечення інформацією; технологію прийняття рішень.

Порядок прийняття зовнішньополітичних рішень регулюється правовою базою держави, що, відповідно, вимагає ретельного аналізу існуючих в часових рамках дослідження правових норм. Це веде до прямого аналізу документів, починаючи з основного закону держави та закінчуючи циркулярами внутрішньої субординації державного відомства, що цікавить дослідника.

Моделі прийняття рішень умовно можна розбити на дві великі групи – раціональні та ірраціональні. Ірраціональні моделі, або ті, що зосереджуються на питаннях когнітивної психології, або ті, що зосереджуються на організаційній структурі та рутинних процесах, констатують, що на рішення часто впливають систематичні викривлення сприйняття, когнітивні або бюрократичні бар’єри. Хоча визначення раціональності є об’єктом як філософських, так і концептуальних дискусій, мінімальним критерієм інструментально раціонального рішення є логічні вимоги послідовності та сумісності у поведінці, що спрямована на досягнення поставлених цілей.

За структурною теорією міжнародних відносин К. Уолца ті, хто приймають рішення намагаються у більш менш розумний спосіб використовувати доступні засоби з метою досягнення поставлених цілей. Однак, тут же зазначено, що у той час, як структура міжнародної системи впливає на основні напрямки поведінки у сфері зовнішньої політики, вона може бути неспроможною пояснити певні окремі події. Пояснення поодиноких випадків вимагає включення елементів, розміщених на субсистемних рівнях аналізу, включаючи фактори, що стосуються прийняття рішень. За твердженням Р. Джервіса, зовнішня ситуація, що склалася між великими державами Європи на початку 20-го сторіччя призвела б ці держави до початку війни у певний момент часу, але досліднику доводиться застосовувати аналіз прийняття рішень для того, щоб пояснити, чому Перша світова війна розпочалася саме у серпні 1914 року.

Автор наголошує на тому факті, що для того, щоб приймати рішення людина використовує механізм фільтрації даних, що до неї надходять. Обсяг інформації, що щоденно надходить до кожного члена уряду, не говорячи про главу держави, є величезним. Певне її фільтрування відбувається на інституційному, бюрократичному рівні. У кожному уряді існують служби, головною метою яких є “захист” вищих посадових осіб від надмірної кількості зайвої інформації.

Однак, найбільш важливим зауваженням є те, що інформацію не обирають навмання. Скоріше її обирають відповідно до існуючих у лідера та його радників уявлень про зовнішній світ. Вірогідність того, що інформація, котра може поставити під сумнів уявлення, що превалюють у системі уявлень індивіда про світ, буде використовуватися мала. Таким чином ті, хто приймають рішення при формулюванні засад політики, будуть оцінювати інформацію, що надходить до них відповідно до чітко визначеного внутрішнього уявлення про проблему, хоча, як правило, цей процес є підсвідомим.

Враховуючи, що уявлення про світ складаються з фактів та цінностей, вони являють собою потужний фільтр, здатний суттєвим чином впливати на те, яким чином політик розглядає факти реальності.

Роботи, присвячені міжнародним відносинам також демонструють, як політики можуть, внаслідок існуючих у них уявлень про зовнішній світ, докорінно невірно дивитися на існуючі проблеми. Таке невірне бачення проблем прямо переноситься на процес прийняття рішень, що їх стосуються.

Лідери, обираючи той чи інший напрямок політики, керуються при цьому багатьма факторами, що часто мають суб’єктивну природу. Звідси, наприклад, реальною може бути ситуація, коли політик, що є прибічником того чи іншого напрямку політики та вважає його важливим та єдино вірним, буде свідомо ігнорувати факти реальності, що вказують на його неадекватність або хибність.

Невипадково, що більшість праць, присвячених сприйняттю оточуючого світу мали відношення до міжнародних відносин, де масштаби наслідків хибного сприйняття ситуації є найбільшими.

Іншими словами, ті, хто приймають рішення, як окремі особи, так і групи, можуть послідовно невірно інтерпретувати інформацію, що вони отримують. Серед основних причин, що ведуть до хибного сприйняття ситуації дослідники виділяють етноцентризм та групове мислення. Зокрема, чисельні американські дослідження свідчать, що фактор групового мислення потенційно може здійснювати вплив на зовнішню політику держави – ним можна пояснити фіаско із вторгненням на Кубу, неспроможність Президента Джонсона припинити війну у В’єтнамі, рішення Президента Ніксона вторгнутися в Камбоджу та згода Президента Форда на таємне втручання в громадянську війну в Анголі.

Окрема увага приділяється розгляду існуючих моделей відносин лідера із своїми радниками та підлеглими, адже останні є головними постачальниками інформації до лідера. Розглянуті моделі доводять, що існує прямий зв’язок між стилем лідерства та організацією дорадчої системи прийняття зовнішньополітичних рішень.

Другий підрозділ другого розділу “Середовище прийняття зовнішньополітичних рішень у кризових умовах” розглядає особливості прийняття зовнішньополітичних рішень в умовах кризи.

Автор класифікує міжнародну кризу як ситуацію, якій притаманні три необхідні та достатні умови, що обумовлені зміною у зовнішньому середовищі, в якому знаходиться держава. Всі вони мають суб’єктивну природу,