Філософя, її предмет і роль в суспільстві

Якщо порівняти вчення Геракліта про логос як загальну закономірність природи з вченням передових китайських філософів VI віку до н.е. про дао як закономірний рух всього сущого, то можна помітити, що Геракліт пішов далі даосистів в розумінні суті саморуху предметів і явищ, виразно бачачи його в боротьбі протилежних початків.

Геракліт доводив, що в світі немає нічого постійного, що в ньому все тече, все змінюється. Наприклад, Сонце, говорив він, є нам не тільки новим кожний день, але вічно і безперервно новим. Точно так само на того, що входить в ріку, течуть всі нові і нові води, і тому в одну і ту ж ріку не можна увійти двічі, як і взагалі не можна двічі застигнути живу природу в одному і тому ж стані. Энгельс, кажучи про значення цих уявлень про світ, зазначав, що висловлений в них наївний, але принципово правильний погляд хоч і спостерігався у більш ранніх філософів, однак уперше був “ясно виражений Гераклітом: все існує і в той же час не існує, оскільки все тече, все постійно змінюється, все знаходиться в постійному процесі виникнення і зникнення” . 

Висунувши положення про боротьбу протилежних початків як джерело розвитку в природі, Геракліт обгрунтовував в той же час єдність і нерозривний зв’язок протилежностей, що борються. Необхідно і мудро визнати, говорив він, що все єдине: ділиме і неподільне, смертне і безсмертне, народжене і ненароджене. Будь-хто з протилежностей передбачає іншу, не існує без неї. Немає і не може бути цілого без частини того, що сходиться, без того, що розходиться, прямого без кривого, чорного без білого, дня без ночі, добра без зла, кінця без початку. Геракліт звертав увагу і на відносність протилежностей. “Найпрекрасніша мавпа, – говорив він, – огидна в порівнянні з людським родом” . 

Не обмежуючись констатацією єдності, зв’язку протилежностей і їх відносності, Геракліт висловлював також думки про взаємний перехід протилежностей, що борються, одна в одну. “Холодне, – писав він, – тепліє, тепле холодіє, вологе висихає, сухе зволожується”.  І ще: “Одне і те ж в нас – живе і мертве, безсонне і спляче, молоде і старе. Адже це, змінившись, є те, і зворотно, те, змінившись, є це” . 

До будь-якого явища Геракліт вчив підходити з конкретної сторони. “Морська вода, – писав він, – найчистіша і найбрудніша. Рибам вона придатна для питва і цілюща, людям же для питва непридатна і шкідлива” . 

Взявши за основу весь існуючий матеріальний світ, Геракліт матеріалістично вирішував питання про свідомість і його відношення до матерії, до тіла людини. Він визнавав єдність, нерозривний зв’язок свідомості (душі) і тіла і залежність свідомості від тіла, тобто вторинність свідомості. У той же час Геракліт вважав свідомість матеріальною і характеризував її зрештою лише як вияв вогню, як одне із станів вогню. Тому в принципово правильному розв’язанні Гераклітом питання про відношення матерії і свідомості міститься і слаба сторона, що полягає в фактичному ототожненні свідомості з матерією. Історична обмеженість всіх стародавніх матеріалістів, в тому числі і Геракліта, в розв’язанні питання про матерію і свідомість виразилася в тому, що вони не змогли показати специфіку свідомості в порівнянні з матерією, обгрунтувати її історичний характер і відносну самостійність.

Геракліт матеріалістично вирішував не тільки першу сторону основного питання філософії, вважаючи первинним матерію і вторинним свідомість, але і другу його сторону. Він визнавав пізнаваність навколишньої людину дійсності і вважав, що пізнання зовнішнього світу здійснюється за допомогою органів почуттів і мислення. Процес пізнання, згідно Геракліту, починається з чуттєвого сприйняття зовнішнього світу, з свідчення органів почуттів людини, а завершується за допомогою мислення. Органи почуттів, вчив Геракліт, дають знання лише про окремі, розрізнені речі і явища зовнішнього світу. Що ж до логоса як загальної закономірності природи, то він не може бути виявлений і пізнаний безпосередньо за допомогою почуттів. Істинне знання, знання логоса, є, по Геракліту, результатом розумової діяльності людини. При цьому істинне знання Геракліт відрізняв від множинності як суми роз’єднаних поверхневих зведень, що не дають розуміння внутрішньої закономірності природи. Множинність знання, говорив Геракліт, ще не робить людини мудрою. Мудрість полягає в тому, щоб, пізнаючи природу, поступати згідно з нею, з внутрішньо властивим їй загальним логосом, тобто з її закономірністю. 

 

V вік до н.е. ознаменувався в Греції великими успіхами в галузі економічного, політичного і культурного життя. Рабовласницьке