Філософя, її предмет і роль в суспільстві

Нарівні з визнанням вічності процесів виникнення і зникнення речей і гігантських світів  нескінченнго Всесвіту Демокріт проводив думку про природну необхідність цих процесів, про їх причинну обумовленість. Він стверджував, що взагалі жодна річ в природі, жодна подія в суспільстві не виникають і не можуть виникнути безпричинно. Наполягаючи на об’єктивності причинно і в зв’язку з її загальним характером, Демокріт рішуче спростовував релігійні уявлення про богів як надприродних, позаприродных істотах і доводив, що неосвічені люди називають вічними богами не що інше, як те, що має своє джерело в навколишній природі образи небесних явищ.

Вважаючи все в світі причинно зумовленим, необхідним, Демокріт не визнавав випадковості як об’єктивного явища і стверджував, що ні в природі, ні в суспільстві нічого випадкового немає і бути не може. Знахідка, наприклад, скарбу в землі звичайно вважається випадковістю, але це, заявляв Демокріт, невірно, тому що і те, що колишній власник закопав його в землю, і те, що новий власник землі знайшов цей скарб, має свої причини. Випадковими, по Демокріту, люди називають явища події, причин походження яких вони не знають. “Люди, – говорив він, – вигадують ідол (образ) випадку, щоб користуватися ним як привід, що прикриває їх власну нерозсудливість” . Таким чином, почавши досліджувати питання про випадковість, Демокріт не зумів його вирішити, не дійшов до розуміння об’єктивного існування випадковості і її причинно зумовленого характеру.

Демокріт був в Стародавній Греції основоположником матеріалістичної теорії пізнання. Він першим з стародавньогрецьких матеріалістів став систематично досліджувати проблеми гносеології і логіки, розглядаючи їх як складову частину філософії. У основі теорії пізнання Демокріта лежить теорія витоку, що являє собою примітивну, зародкову форму теорії відображення зовнішнього світу в свідомості людини. Пізнання, по Демокріту, починається з проникнення до органів чуття людини найдрібніших і найтонших образів цих речей. Проникаючи в тіло людини, що пізнає, образи речей стикаються з атомами душі і виявляють у неї відповідні відчуття речей зовнішнього світу, а потім і думки про них. Джерелом всіх відчуттів і знань Демокріт визнавав, таким чином, зовнішній світ, навколишню дійсність. Він вчив, що без проникнення до органів почуттів відповідних образів зовнішніх речей у людини не можуть виникнути ні відчуття, ні думки.

Кажучи про пізнання, Демокріт поділяв всі речі і явища на два вигляди: на те, що існує “по істині”, і на те, що існує “на загальну думку”. До існуючого “по істині” він відносив все, що абсолютно не залежить від людини, що пізнає; існуючим же “в загальній думці” він називав все те, що в тій або іншій мірі  залежить від впливу зовнішнього світу людей. “По істині”, насправді,  згідно з теорією пізнання Демокріта, існують тільки атоми і пустоти, а також все те, що властиво атомам самим по собі. “На загальну думку” існують ті, що сприймаються людиною, але не властиві атомам тепле, холодне, колір, смак, запах, звук. “(Лише) в загальній думці, – писав Демокріт, – існує солодке, в думці гірке, в думці тепле, в думці холодне, в думці колір, насправді ж (існують тільки) атоми і пустота”  . 

У цьому випадку у Демокріта виразно проводиться тенденція до розділення всього існуючого на два вигляди якостей: об’єктивні і суб’єктивні. До об’єктивних якостей він відносив те, що, на його думку, характерно для атомів як таких: тверде, м’яке, щільне, розріджене, важке, легке; до суб’єктивних – тепло, холод, смак, запах, колір, вважаючи останні станами самих почуттєвих сприйнять людини. Демокріт називав ці якості суб’єктивними, зокрема, на тій основі, що вони не здаються всім живим істотам тотожними. Те, що для людей гірко, говорив Демокріт, для інших живих істот солодко, для третіх кисло і т.д.

Розподіл Демокрітом всіх речей і явищ на існуючі “в загальній думці” і “по істині” лежить в основі його вчення про два роди пізнання: темному і істинному, – і відповідно про роль почуттів і мислення в пізнанні. Темним Демокріт називав чуттєве пізнання, що здійснюється за допомогою зору, слуху, нюху, смаку, дотику. Істинним він вважав пізнання за допомогою мислення. Існуючі “на загальну думку” конкретні речі, кольори, запахи, звуки і  існуюче ж “по істині” – атоми і пустота – недоступно безпосередньому чуттєвому сприйняттю. Згідно з теорією Демокріта, можна бачити, відчувати, нюхати і т. п. тільки конкретні речі і явища, що являють собою різні поєднання атомів, але не самі атоми, що складають ці речі і явища. Пізнати атоми як матеріальну основу речей, що відчуваються, і явищ можна, по Демокріту, тільки за допомогою мислення.

У цій демокрітовській постановці питання про речі і явища чуттєвого світу і про атоми, як їх основу, по суті висувається вже проблема явища і суті, що чуттєво сприймається в матеріальному світі. Кінцева мета пізнання, по Демокріту, полягає в тому, щоб розкрити в речах, що чуттєво сприймаються, їх матеріальну основу, що складається з атомів. Визнаючи об’єктивність і загальний характер причинних зв’язків, Демокріт бачив безпосередню задачу пізнання головним чином в