Філософя, її предмет і роль в суспільстві

Віддаючи перевагу істинному пізнанню перед темним, Демокріт вважав, що, коли пізнання за допомогою органів почуттів і відповідних відчуттів вичерпало себе і людина вже не в змозі бачити, відчувати і т. п., тобто чуттєво сприймати об’єкти, що вивчаються, тоді вступає в свої права мозок, більш тонкий і довершений пізнавальний орган, орган мислення і пам’яті.

У теорії пізнання Демокріта багато недоліків: сильна тенденція ігнорувати специфіку свідомості, що витікає з визнання матеріальності душі, не вирішене питання про співвідношення чуттєвого і раціонального моментів в пізнанні і інші. Однак загалом вчення Демокріта про пізнання історично цінне передусім тим, що в ньому розглянуті з матеріалістичних позиції майже всі найважливіші гносеологічні питання.

Демокріт першим з стародавніх мислителів показав перевагу матеріалізму перед ідеалізмом не тільки в розв’язанні проблем буття і пізнання, але і в поясненні багатьох конкретних явищ природи і суспільства. Геніальна гіпотеза Левкіппа і Демокріта про атомістичну будову матерії впливала головним чином на науково-філософську думку протягом двох із зайвим тисячоліть. Послідовна боротьба Демокріта проти релігійно-ідеалістичних поглядів на світ зіграла велику роль в зміцненні позицій матеріалістичного світогляду. 

У епоху елінізму матеріалізм в стародавньогрецькі філософії був найбільш повно і яскраво представлений в трудах послідовника Демокріта видатного мислителя стародавнього світу Епікура (341-270 рр. до н.е.). У своєму головному труді “Про природу” і інших творах, з яких до нас дійшли лише окремі фрагменти, Епікур дав найбільш довершену в старовині атомістичну картину світу. Виходячи з вчення Демокріта і розвиваючи його, Епікур виступив з оригінальним і більш глибоким трактуванням цілого ряду проблем, поставлених першими філософами-атомістами.

Світ, вчив Епікур, матеріальний. Він складається з двох початків: атомів і середовища руху атомів – пустоти. Атоми і пустота нерозривно пов’язані один з одним і утворюють єдиний, цілісний матеріальний Всесвіт, який вічний і нескінченний.

Складові частинки Всесвіту – атоми, по Епікуру, володіють формою, величиною і тягарем. Кількість атомів у Всесвіті нескінченна; кількість же форм атомів кінцева, але є неозоро великим. Атоми мають завжди визначені, постійні, але надто малі величини. Допускаючи відмінності між атомами по величині, Епікур в той же час виключав існування атомів будь-яких величин. Якби атоми володіли будь-якими величинами, говорив він, то серед них зустрічалися б і видимі атоми, чого насправді ніколи не спостерігається. Атоми не ділимі на більш дрібні частки. Кожний атом являє собою межу подільності матерії. Якщо визнати, писав Епікур, можливість розподілу атомів, то це приведе до допущення переходу буття атомів в небуття, до визнання можливості зникнення атомів, припинення їх існування. Саме тому, вчив Епікур, що атоми неподільні, всі тіла, оскільки вони складаються з атомів, також мають свою межу подільності.

Згідно з вченням Епікура, атоми розрізнюються не тільки за формою і величиною, але і по своєму тягарю. Приписуючи атомам різні величини і різний тягар, Епікур, вже по-своєму знав атомний об’єм і атомну вагу.

Атоми, по Епікуру, знаходяться в стані вічного, безперервного руху. Але рух атомів, оскільки вони вважалися незмінними, Епікур зводив виключно до простого переміщення в пустоті, до їх перегрупування. Одні з атомів, говорив він, далеко відходять один від одного, інші ж настільки близькі, що стикаються між собою, зчеплюються або відскакують один від іншого. Розділяюча атоми пустота не може дати їм тверду опору, зупинити їх рух, а властива атомам щільність зумовлює їх відскакування при зіткненні і вихід із зчеплення, розпад тіл.

Таким чином, носіями розвитку Всесвіту, по вченню Епікура, є атоми і пустота. Рух, згідно з його поглядами, являє собою наслідок єдності атомів і пустоти, результат їх взаємодії. Світ, по Епікуру, є не що інше, як руФома матерія в формі атомів, що переміщаються в пустоті.

Вельми цікавими для історії науки є думки Епікура про однакову швидкість руху атомів в пустоті. При відсутності якої б не було можливості проводити досліди з падінням тіл в пустоті Епікур висловив проте чудову здогадку, заявивши, що коли атоми мчать через пустоту без перешкод, то вони рівнозначні. “... Атоми, –. писав він в листі до Геродота, – рухаються з рівною швидкістю, коли вони мчать через пустоту, якщо їм ніщо не протидіє. Бо ні важкі атоми не будуть мчати швидше малих і легких, коли, звичайно, ніщо не зустрічається їм, ні малі (не будуть мчати швидше) великих, маючи скрізь зручний прохід, коли і їм ніщо не буде протидіяти: також рух вгору або убік внаслідок ударів і руху вниз внаслідок власного тягаря (не буде швидше)” . 

Эпікур визнавав троякий рух атомів в пустоті: падіння по прямій лінії, рух, що виражається у відхиленні від прямої, і рух, виникаючий при зіткненні атомів. Нове у Епікура в характеристиці руху атомів в порівнянні з вченням Демокріта складається у визнанні мимовільного відхилення атомів при падінні від прямої лінії. Філософське значення цього введеного Епікуром моменту при визначенні руху атомів спочатку було відмічене римським філософом Лукрецієм Каром і уперше в повному об’ємі оцінено тільки Марксом в його докторській дисертації “Відмінність між натурфілософією Демокріта