Філософя, її предмет і роль в суспільстві

Самим великим досягненням в епоху, що розглядається, була поява атомістичного матеріалізму – найбільш зрілого різновиду матеріалістичної філософії стародавнього світу. Основоположником атомістичного матеріалізму вважається Левкіп (біля 500-440 рр. до н.е.). 

Достовірних зведень про його життя і діяльність майже не збереглося, однак є основи стверджувати, що він був виразником ідеології передових шарів пануючого класу, прихильників демократичної форми рабовласницької диктатури. В філософському вченні, що викладалося ним, Левкіп висунув початкові положення атомістичного матеріалізму. Він доводив, що світ матеріальний і вічний. Цей матеріальний світ складається з атомів (неподільних тілець) і пустоти, в якій в силу природної необхідності безперервно рухаються атоми, утворюючи всі  різноманітні предмети і явища природи. Левкіп збагатив матеріалістичну філософію стародавнього світу такими поняттями, як “атом” і “пустота”. Він повернув філософську думку стародавніх греків до проблем будови матерії.

У кінці V – початку IV віку до н.е. філософія Левкіпа була конкретизована, поповнена і розвинена в творах великого матеріаліста стародавнього світу – Демокріта (біля 400-370 рр. до н.е.). За своїми політичними переконаннями Демокріт був ідеологом торгово-промислових кіл класу рабовласників, активним борцем за рабовласницьку демократію, що поєднував цю боротьбу з боротьбою проти філософського ідеалізму.

Виражаючи погляди рабовласницької демократії, Демокріт писав: “Бідність в демократії настільки ж переважніша за так зване благополуччя громадян при царях, наскільки свобода краще за рабство”. Але, звичайно, подібні висловлювання аж ніяк не означають, що Демокріт засуджував рабство або виступав за свободу для рабів. Як і всі представники класу рабовласників, він не вважав рабів людьми і бачив в них лише знаряддя, які повинні беззаперечно підкорятися волі пана. “Користуйся слугами, – говорив Демокріт, – як членами свого тіла, вживаючи одного з них для однієї справи, іншої для іншого” .

Оплотом рабовласницького ладу Демокріт вважав державу і говорив, що, поки зберігається держава, все ціле, а загине вона, з ним разом і все загине. У зв’язку з цим він вимагав суворо  карати людей, які порушують закони держави, і закликав не звільняти від заслуженого покарання тих, хто повинен бути покараний.

Таким чином, в своїх соціологічних переконаннях Демокріт, як і всі стародавньогрецькиі філософи, був ідеалістом і захисником рабовласницького ладу. Але історична заслуга Демокріта полягає не в його ідеалістичному соціологічному висловлюванні, а в подальшому розвитку ним філософського матеріалізму стародавнього світу.

Демокріт визнавав первинність матерії,  вторичность свідомості і пізнаваність світу. Істинно сущим світом він вважав вічну, безмежну і нескінченну об’єктивну реальність, що складається з атомів і пустоти. При цьому атоми і пустота характеризувалися ним як два нерозривних вічних початки, з яких утворяться всі конкретні предмети, що чуттєво сприймаються, і явища.

Демокріт створив найбільш довершену в старовині атомістичну картину світу. Матерія, згідно з його поглядами, – це вічно рухомі в пустоті атоми. Атоми неподільні, незмінні, якісно однорідні і відрізняються один від одного лише зовнішніми, кількісними рисами: формою, величиною, а також порядком і положенням. Число атомів, як і їх форми, вчив Демокріт, нескінченно.

Рух Демокріт вважав вічним природним станом матерії. При цьому конкретно він мав внаслідок лише одну форму руху – переміщення атомів. Розуміючи рух тільки як переміщення атомів, Демокріт вважав, що цей рух здійснюється в пустоті, в пустому просторі. Уявлення Демокріта про простір непослідовні і суперечливі. Іноді простір виступає у нього як пустота, в якій немає тіла, іноді це місце, що займається матерією, оскільки атоми мають певну протяжність. У основному ж для Демокріта характерний відрив простору від матерії, оскільки він зображав його як існуючий нарівні з матерією самостійний початок і один з видів об’єктивної реальності.

Визнаючи два види об’єктивної реальності – атоми і пустий простір, Демокріт, виходячи з них, намагався пояснити походження всіх конкретних речей, що чуттєво сприймаються і явищ, бачачи в них не що інше, як різні більш або менш стійкі комбінації розділених відповідними просторовими проміжками атомів. Він відстоював теорію виникнення якісно різноманітних конкретних речей з гранично простих, неподільних і незмінних атомів, відмінних один від одного лише формою і величиною, і говорив, що різні речі чуттєвого світу виникають з однорідних атомів так само, як з одних і тих же букв складаються трагедія і комедія.

Обгрунтовуючи атомістичну будову всього сущого, Демокріт доводив, що і душа – джерело рушення живих тіл, також матеріальна і складається з атомів. При цьому відмінність душі від твердих тіл він бачив лише в тому, що складаючі душу атоми мають круглу форму і більш жваві. Демокріт прагнув побудувати суворо моністичну матеріалістичну картину світу і спростувати ідеалістичний погляд на душу як на щось первинне по відношенню до тіла. Він боровся проти вчення піфагорійців про безсмертя душі і доводив, що загибель організму внаслідок розпаду його атомів означає одночасно і смерть душі, розсіювання складаючих душу атомів.

Аналогічно поясненню виникнення предметів з рухомих