Фінансові аспекти соціального захисту населення в Ємільчинському районі Житомирської області

Отже, можна зробити висновок, що конкретна модель соціального захисту формує специфіку соціальних стандартів кожної країни. У більшості країн з перехідною економікою помітне бажання будувати систему соціального захисту на основі гарантованого мінімального доходу, державного соціального стандарту, але цьому, на жаль, перешкоджають фінансові труднощі. Жодна з країн з перехідною економікою сьогодні не має фінансових можливостей чітко гарантувати всім своїм громадянам достатній мінімальний доход. Для України у даний час найбільш підходить модель Беверіджа. Такий висновок можна підтвердити тим, що Україна взяла курс європейських країн з перехідною економікою, де основним напрямом соціальної політики є створення середнього класу власників, тобто політично активного, економічно сильного класу з високим рівнем правової свідомості людей.

Нині відомі чотири критерії, задоволення яких у сукупності визначає належність до середнього класу: володіння майном, еквівалентним у вартісному вираженні 20-100 середнім річним доходам працівника в економічно максимально активному віці (30-55 років); стабільний доход у розмірі 2-х прожиткових мінімумів; належність до найбільш повноправного прошарку, який становить основу електорату; дотримання законів, високий рівень соціальної відповідальності, прагматичний склад мислення і активна діяльність.

В Україні домінантою економічної ідеології стали заохочення ринкових відносин, визнана перспективною стратегія формування середнього класу. Але сьогодні країні потрібне швидке вирішення проблеми бідності та розподілу доходів, що сприятиме повнішому включенню населення до ринкових реформ і дозволить створити середній клас, який матиме цивілізовані умови життя. Тому важливо, хоча б стисло, розглянути зарубіжний досвід визначення бідності.

Бідність є глобальною проблемою. Загальна кількість бідних перевищила 1,3 млрд. чол., при цьому 2/3 всіх нужденних людей проживають у 10 країнах світу (Індії, Китаї, Бангладеш, Бразилії, Індонезії, Нігерії, В'єтнамі, Пакистані, Ефіопії, на Філіппінах). За оцінками Світового банку, 1/4 населення світу проживає в умовах жахливого зубожіння. На особливу увагу заслуговують люди, які проживають в умовах абсолютного зубожіння і які потрапили в це становище в результаті дискримінації або з причини свого віку, інвалідності, хвороби. Крім того, постійно зростає розрив між багатим і бідним населенням. Ці фактори зумовлюють прийняття міжнародним співтовариством обов'язку ліквідувати бідність як соціальне явище до визначеної дати, яка повинна бути встановлена кожною окремою країною світу.

У широкому розумінні бідність необхідно розглядати як нездатність підтримувати прожитковий мінімум (ПМ). Проте визначення цього "мінімального" рівня, особливо коли грошові доходи не можуть слугувати адекватним показником реального споживання, є проблематичним. Кошти сім'ї складаються з поточних доходів, трансфертних платежів, заощаджень, власності тощо. Отже, офіційне визначення бідності ґрунтується на розмірідоходу сім'ї. Так, для США в 1987 р. людина, яка отримувала менш як 5778 дол. на рік, жила в бідності; для сім'ї з чотирьох чоловік межа бідності становила 11611 дол., а з шести - 15509 дол. Сім'я вважається бідною, якщо її доход менше ніж утричі перевищує рівень, який визначається міністерством сільського господарства як витрати на "нормальне харчове забезпечення" сім'ї. Згадаємо, що в 60-х роках XX ст. у США був високий рівень бідності. Але там діяла шкала податку з фізичних осіб з максимальною ставкою на високі доходи до 90%. В умовах економічної кризи і зростаючого зубожіння населення такий захід є соціальне виправданим і відповідає національним інтересам. Нині ставка податку на доходи, в тому числі і внески на соціальне забезпечення, в США становить 31%. У багатьох країнах світу діє прогресивна шкала оподаткування. У США за ухилення від сплати податків, приховування доходів накладається великий штраф, а при систематичному ухиленні від сплати податків призначається покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки.

Для порівняння обстежень домогосподарств, які стосуються доходів і умов життя, а також з метою забезпечення послідовності порівнянь між країнами Світовим банком був встановлений стандартний показник межі бідності в розмірі 1 дол. на 1 чол. на день з урахуванням купівельної спроможності долара в цінах 1985 р. Такий підхід дозволив визначити чисельність бідного населення в різних країнах світу. При окремих дослідженнях по континентах (країнах) як показник межі бідності застосовується: у Латинській Америці - 2 дол. на 1 чол. на день; в Європі та в Центральній Азії - близько 4 дол. на 1 чол. на день; уКитаї - 0,6 дол. на 1 чол. на день. 

Показник 1 дол. у розрахунку на один день використовується для визначення ступеня поширення абсолютної бідності середнього рівня. На відміну від помірної бідності, крайня абсолютна бідність характеризується наявністю такого обсягу доходів, який є достатнім тільки для придбання мінімального набору продуктів харчування.

Отже, існують два підходи до визначення бідності (зубожіння). В основі першого підходу, який широко трактує категорію бідності, лежить суб'єктивна відповідь на запитання: "Яким повинен бути мінімальний доход сім'ї, необхідний для її виживання?" або "Хто вважає себе бідним?". Відповіді на ці запитання мають суб'єктивний характер, тому що для різних людей, типів сімей потрібна різна сума коштів для задоволення своїх основних потреб. Бідність – це стан, при якому основні (необхідні) потреби сім'ї перевищують кошти для її задоволення. Це широке розуміння бідності.

Другий підхід базується на статистичному вивченні цифрової інформації